Нещодавно газета «Край» знайомила читачів із творчим портретом художника-скульптора з Острівця Миколи Янчака. Нині нашим гостем є уродженець Стрільча, викладач рисунку та скульптури Володимир Кіндрачук, розмова з котрим продовжує серію інтерв’ю з талановитими особистостями Городенківщини
— Майбутні митці в дитинстві зазвичай полюбляли щось писати, малювати, клеїти, різати. Володимире Богдановичу, Ви були із таких дітей? Чи були у Вашому роду творчі люди і хто спонукав Вас до вибору професії скульптора?
— У глибокому дитинстві завжди щось ліпив. А через те, що пластилін був розкиданий по цілій хаті, мене мама часто сварила.
Професійно в моїй родині ніхто не займався мистецтвом, не мав відповідної освіти. Правда, мамин брат непогано малював, однак своїх здібностей надалі не розвивав.
Слід віддати належне моїм першим наставникам: учителю трудового навчання Володимирові Івановичу Скляру, котрий прищепив мені любов до різьби по дереву, та Ігореві Васильовичу Михайлюку, в котрого я відвідував художню студію. А коли одного разу я вирізав дощечку й приніс мамі показати, то вона мене й похвалила: «Тобі, мабуть, треба до Косова». І вже навчаючись у Косівському коледжі декоративно-прикладного мистецтва, я зацікавився творчістю всесвітньо відомого Іоанна Георгія Пінзеля – автора ряду фігур для костелу в Городенці та пройнявся «глиняною» любов’ю.
— То Ви, очевидно, є учнем нашого земляка з Городниці Йосипа Дмитровича Приймака?
— Так, звичайно. А ще викладачів Івана Васильовича Андрейканіча з Косова, Дмитра Петровича Крвавича зі Львова. З українських скульпторів близькою мені є творчість Михайла Грицюка, котрий перевернув моє уявлення про мистецтво ліплення, Григора Крука, Михайла Дзиндри. З класики моїми авторитетами є Мікеланджело, Пінзель, Роден, Берніні.
— В якій техніці ви працюєте?
— Є дві основні техніки: висікання й ліпка. Перша застосовується в твердому матеріалі — дереві або камені. Я ж більше працюю в техніці ліпки, хоча інколи — з деревом, рідше – каменем. Що ж до тематики, то мені найближча церковна та орнаментальна різьба. Також ліплю портрети відомих чи просто цікавих для мене людей. Зараз, до прикладу, працюю над погруддям сина.
— Хто або що Вас надихає?
— Надихнути може будь-що: фільм, музика, виставка, роботи митців. Правда, не все залежить від музи. Якщо ти не обманюєш себе, є чесним перед собою, то й творча криза минає. Бо не можна весь час сидіти, склавши руки, і чекати на оте натхнення.
— Які тенденції переважають у сучасній скульптурі?
— Про тенденції в сучасній скульптурі краще скажуть мистецтвознавці. Проте, на мою думку, образотворче, театральне чи будь-яке інше мистецтво має виконувати певну виховну роль, але при цьому не займатися пропагандою. Я вважаю, що художник перш за все повинен поширювати загальнолюдські моральні цінності, а не бути заручником модних течій.
Відомо, що західна школа сповідує абстрактніші речі. В нас, на Україні, більшість шкіл класичного спрямування. Наш інститут, до прикладу, як і Львівська, Київська школи, тяжіє до академічного мистецтва, хоча ми й не забороняємо студентам робити речі модернові, бо теж не хочеться пасти задніх у світовому контексті.
Що ж до тем, то вони однакові як у класичному, так і в модерному мистецтві. В стильовому плані перевага надається футуризму та кубізму.
— Ви – викладач вузу, навчаєте студентів техніки ліплення. Як гадаєте, чи обов’язково потрібна університетська школа від Бога обдарованій особистості, котрій суха теорія в принципі ні до чого?
— Талант – це тридцять відсотків успіху, тому його слід розвивати. Навіть відомі художники намагаються тримати себе в тонусі: час від часу відвідують різноманітні виставки, симпозіуми. З власного досвіду знаю: якщо довго нічого не робиш, то відвикаєш, втрачаєш форму.
— Чи є серед Ваших учнів уродженці нашого краю?
— Іванна Боюк із Городенки.
— Наскільки сьогодні мистецтво фігур і монументів підтримується владою?
— Незважаючи ні на що, влада організовує відповідні заходи та виставки, що, безумовно, дуже тішить. От нещодавно в Коломиї наші викладачі взяли участь у симпозіумі зі снігової скульптури.
Щодо Городенківського району, то тут, наприклад, можна організувати акцію з кам’яних виробів, присвячену тому ж Пінзелю, роботи якої могли б залишитися в місті, якщо знайти їм конкретне місце для встановлення.
— Ви згадали про матеріал для скульптурних робіт. А наскільки годиться для висікання славнозвісний камінь із кар’єрів Стрільча й Городниці?
— То є досить непоганий камінь, який і понині використовують в оздобленні. Для більших монументів він, можливо, дещо затвердий, але для невеличких фігурок його можна застосовувати цілком.
Розмовляв
Тарас ГРОСЕВИЧ.
