1 листопада 2024
Закодована вічність в узорах…

Закодована вічність в узорах…



 

Українська вишивка з давніх-давен зачаровувала всіх своєю красою. Тепер вишиванки ручної роботи коштують шалених грошей. Та й майстринь-вишивальниць зустрінеш украй рідко, дедалі частіше в крамницях зустрічаємо речі, вишиті машинкою. А ще зовсім недавно, кілька десятків років тому, вишивати вміли в кожній хаті – дівчата вишивали собі придане, заміжні жінки прикрашали свої помешкання. Незважаючи на безліч хатніх справ, жінки знаходили хвилинку для рукоділля. Ми поспілкувалися із 86-річною Параскою Бойчук із Чернятина


Бабуся щодня одягає вишиванки, які ви­шила самотужки. Ще досі має безліч різно­барвних ниток. Пані Па­раска розповіла, як же ко­лись модно було виши­вати, і як давалося май­стри­ням це ремесло в      умовах ра­дянського дефі­циту.

– Хто навчив Вас вишивати?

– Скільки себе пам’я­таю, стільки й вишиваю. Напевне тому, що цим займалися і бабуся, й мама. Згодом це рукоділ­ля пе­рей­няли й ми зі сестрами.

– Чи пам’ятаєте свою першу вишивку?

– Не можу пригадати. Та дуже любили цю спра­­­ву, чого лише ми не вишивали – пазухи, кра­ватки, подушки – всього й не перелічити. Робили й верені на спеціальному верстаті, але вже їх не маю. Ми їх передавали до Канади, й вишивку та­кож.

– А кого маєте в Канаді?

– Там оселився брат мого свекра. Тепер за океаном живуть його діти і внуки. Мешкали там і чотири мої вуйки, мамині рідні брати. Родичі часто приїжджали до нас погос­тювати, і ми їм передава­ли пішви, вишиті прости­радла, рушники, сорочки – все те, що нагадуватиме про Ук­раїну. А вони звід­ти при­си­лали нам банде­ролі з різнобарвними хустками, нитки для ви­шив­ки тощо.

– Звідки брали візе­рунки та схеми для вишивок?

– Деякі придумувала сама, деякі брала в су­сідок. Одного разу в церкві зауважила нову фану з цікавою вишив­кою, запам’ятала візеру­нок і згодом удома відтво­рила. Шкода, що тепер не модно шити чи вишивати. Колись важко було знайти нитки та якіс­ну тканину, але вишивала чи не кожна дівчина.

– А звідки ж Ви бра­ли матеріали?

– Ой, хто звідки міг, нитки взагалі були дефіци­том. Якось поїхала до сина в армію, пішла до магазину, а в нас тоді були в моді нитки яскра­вих кольорів. На вітрині побачила дитячий костюм­чик яскраво-помаран­чевого кольору і придбала його. Поторочила й мала нитки для вишивки. Ось ще залишився кла­поть, який тоді не встигла до­торочити. Як приїхала додому, то всі вишиваль­ниці села просили в мене тих ниток. Я по маленько­му кавальчику давала кожній, аби й вони могли вишити яскраві візерун­ки. Якось до нас у гості приїхала братова з Одеси, одягнена у дуже гарний светр. Чекайте, де він у мене тут (порпається бабу­ся між нитками різ­них кольорів)? Я її попро­сила, аби вона мені його про­дала. Ми зі сестрами скла­лися грошима й купи­ли той светр. Він також пішов на нитки. Ох, які ж були модні ті нитки! При­хо­дили жінки-вишиваль­ниці, приносили нам цу­кор, яйця, хто що мав, лиш би ми дали трохи тих ниток зі светра. З часом де які бачила нитки, завж­ди їх мусіла купити. Мала цілу вереньку котушок ірису, з яких на верстатах робили запаски й верені. Тоді грошей так не було – вимінювала їх на яйця.

– А зараз виши­ває­те?

– Вже не ті роки, й зір не такий, як у молодості. Може би й вишивала, але навіть не знаю, що – сорочок нашила багато. Тепер доношую їх. Маю вишиті на що­день і до неділі. На стриху ще три­надцять вишитих поду­шок було, та в них за­велася міль – торік їх здали... Тепер то вже ніко­му не потрібне, тому й не роблю. Але знаю, що вишивка знову стане в моді. Ось нещодавно моя внучка Оля вишила рука­в’янку, щоправда  бісе­ром, та все ж вона вийш­ла дуже красивою.

Записала Любов ЛЕВІНСЬКА.
Любов Левінська}
Автор

Любов Левінська