Хоч наш район зменшується й занепадає, та, сподіваємося, цілком забутим не стане, адже подарував світові надзвичайно талановитих особистостей. 18 липня минає 35 років, як відійшов у вічність один із визначних уродженців нашого міста – всесвітньо відомий шахіст Соломон Флор. Із цієї нагоди, а також відзначення 20 липня Міжнародного дня шахів, публікуємо матеріал, підготовлений на основі архіву дружини гросмейстера Тетяни Флор
Соломон Флор народився 21 листопада 1908 року в Городенці. Його дитинство було важким. У роки Першої світової війни багатодітна сім’я Флора змушена була поневірятися. Згодом вона опинилася в моравському місті Ліпнік. Упродовж двох років померли мати й батько. Із восьми дітей живими залишилися десятирічний Соломон і його старший брат Мозіс, які деякий час мешкали в дитячому притулку. Відтак Сало виховувався в одній сім’ї в місті Літомириця. По закінченні гімназії в 1924 році переїхав до Праги, де працював на паперовій фабриці. Тут юнак відвідує шаховий клуб. «У цей час шахи оволоділи мною цілком», — згадував С. Флор. Перші згадки про його успіхи з’являються в 1925 – 26 pp. на сторінках журналу «Чехословацькі шахи».
В одному із турнірів з’їзду Чехословацького шахматного союзу, що відбувся 1925 р. в Братіславі, С. Флор посів 4-е місце. Через два роки він став призером традиційного Меморіалу Вацлава Каутського, в якому грали найсильніші шахісти країни: Громадка, Опогенський та ін. В наступні роки Флор тричі перемагає в цьому Меморіалі, стає одним із провідних шахістів Чехословаччини, бере участь у міжнародних турнірах і матчах.
На початку 30-х років С. Флор вважається одним із майбутніх кандидатів на боротьбу за світову корону. Наприкінці 1939 року мав відбутися його матч із чемпіоном світу, яким у результаті переконливої перемоги над голландцем Максом Ейве знову став Олександр Альохін. Конгрес Міжнародної шахової федерації претендентом на світову корону назвав Сало Флора. І не випадково. Городенківський шахіст з 1929 року завоював 24 призові місця в національних і міжнародних турнірах, переміг у ряді матчів і лише два – з М. Ейве та М. Ботвинником – звів у нічию. Крім того, успішно виступив на п’яти турнірах націй (так називалися тоді всесвітні олімпіади), грав з усіма чемпіонами світу, крім В. Стейніца, в найбільших шахових змаганнях залишав позаду себе й Олександра Альохіна, Емануїла Ласкера і Хосе-Рауля Капабланку.
На жаль, матч О. Альохін – С. Флор не відбувся. Після окупації Чехословаччини німецько-фашистськими військами відомий шахіст змушений був емігрувати й поневірятися різними країнами Європи.
Початок Другої світової війни застав його в Лондоні. Наприкінці 1940 року переїхав на постійне місце проживання до Москви, де одружився, прийняв радянське громадянство. Та в роки війни шахів він не покидає. В першому воєнному чемпіонаті СРСР у 1944 році посів 4-е місце. Згодом у Міжнародному турнірі в Стокгольмі посів 6 – 9 місця; а в турнірі претендентів за світову першість у Будапешті розділив 8 – 10 місця із Сабо й Лілінталем. Надалі С. Флор вже не брав участі в боротьбі за звання чемпіона світу.
Із 1928 року, тобто з часу досягнення майстерського рівня, по 1967 рік Сало Флор зіграв понад 1300 турнірних і матчевих партій. Це більше, як зіграв кожен з чемпіонів світу – Е. Ласкер, Х.-Р. Капабланка, О. Альохін, М. Ботвинник.
Відомий шахіст до останнього дня життя не зрадив своєму захопленню. Він ніколи не полишав і свого другого покликання – журналістики. Його статті й репортажі публікувалися в газетах і журналах різних країн. “Гросмейстер шахової журналістики” – так нерідко називали Флора. Перу Флора належать книги про різні відомі матчі та про XII шахову Олімпіаду в Москві, що вийшла англійською, німецькою і французькою мовами.
Як талановитий лектор, вільно володіючи кількома мовами, він користувався великою популярністю не лише в СРСР, а й в Австрії, НДР, Швеції, Голландії та інших країнах.
Об’єктивність, чесність і справедливість Флора робили його одним із найавторитетніших шахових арбітрів. Він був головним суддею всесвітньої Олімпіади у Варні, багатьох матчів-претендентів, інших змагань і востаннє – головним арбітром 50-го чемпіонату СРСР навесні 1983 року. Ні одного протесту або скарги на його рішення не надходило.
Помер Соломон Флор 18 липня 1983 року. Він вніс значний вклад у шахову культуру, досягнув надзвичайно високого рівня майстерності, вплинувши на розвиток і популяризацію цієї гри. Таким він залишився в шаховій історії.
Не встиг лише доїхати до рідної Городенки, де на його честь створено шаховий клуб. Уже 35 років у ньому відбуваються районні й міські змагання, шкільні олімпіади на кубок його імені. Клуб став міжрегіональним, налічує біля ста своїх членів не тільки нашого, а й Снятинського, Заліщицького, Кіцманського та Борщівського районів. При клубі діє шахова школа. В почесній книзі шахового клубу кандидат у майстри спорту Василь Іленяк із Рожнятова написав: “Я грав в шахи в сімох країнах світу, але кращої зустрічі, ніж у Городенці, не було”.
Дружина С. Флора Тетяна Петрівна на презентації шахового клубу 22 листопада 1986 року записала в книзі пам’яті такі слова: “Висловлюю надію, що меморіали на честь мого чоловіка послужать справі приєднання до древніх і мудрих шахів ще більше молоді, адже їй належить примножувати славу й честь Вашого чудового краю”.
Пророчі слова Тетяни Флор здійснюються. Силами шахового клубу й участі в ньому молоді за 35 років проведено сотні командних, індивідуальних, районних і міжрайонних турнірів. Окремою сторінкою в клубі проходять щорічні турніри пам’яті провідника нації Степана Бандери. З метою популяризації шахів у районі створено філії шахового клубу ім. С. Флора в Чернятині, Рашкові, Поточищі.
Нині шаховий клуб готується до відзначення 110-ї річниці від дня народження С. Флора. В числі заходів – проведення Меморіалу спільно з чеськими друзями-шахістами; відкриття пам’ятної Дошки на приміщенні клубу. (Зауважу, що С. Флор народився в будинку на нинішній вул. Ринковій навпроти школи №2, квартал якої знищено. Батько був банкіром).
Та виникли дві проблеми. По-перше, не гоже запрошувати гостей до підвалу (такий клуб імені гросместера світового рівня заслужив кращого, просторішого й світлішого приміщення). По-друге, проблема з фінансами. Клуб існує винятково на громадських засадах, і добровільних внесків не вистачить.
Насамкінець зауважу, що приміщення клубу із занедбаного підвалу зразково облаштовано силами самих шахістів, і на нині він є одним із найкращих серед сільськогосподарських районів України.
Михайло ВОРОНИЙ.
