28 березня 2024
Городенка в романі

Городенка в романі




Про митця Віталія Боклащука ми вже розповідали, знайомлячи з його незвичними та захопливими картинами. Та нині хочемо розповісти вам, дорогі читачі, про нашого краянина як про письменника і сценариста, за твором якого вже зняли професійний трейлер – коротку розповідь про роман «Мед цвіту папороті». На черзі зйомка фільму. «Краю» вдалося поспілкуватися з митцем і розпитати про найголовніше. Цікаво? Тоді рушайте з нами у світ літератури та кіно


 

– Як сталося так, що з художника Ви пере­тво­рилися у письмен­ни­ка, а згодом і в сцена­риста?

– Цю історію я почав писати давно, а згодом намалював ілюст­рації до свого творіння. Та вже через деякий час зрозу­мів, що треба діяти гло­бальніше, не зупиняю­чись лише на живописі. Пот­рібно краще вивчати і письмо, і кінематограф. Адже, на мою думку, кіно­стрічка, – це така собі комплексна творчість, яка включає в себе картини, музику, найкраще пе­редає атмосферу, а ще дає глядачеві потрібний об’єм інформації.

– До написання кни­ги треба докласти ти­таніч­них зусиль. Хто допомагав у цьому?

– Справді, створення книги – довгий і болючий шлях. Спершу я був ди­летантом, намагався пи­са­ти сам, без будь-якого досвіду. Переписував свій роман безліч разів. Та все ж потім почав питати думки в знайомих, вони мені давали  «зворотний зв’язок», який був не дуже приємним –розпові­дали про письменників, із якими в мене схожий стиль написання текстів. Так я «познайомився» з Любком Дерешем. Про­чи­тав його книги, згодом самотужки з ним зв’язав­ся і почав відвідувати йо­го авторські курси. Далі Любко порадив мені тих, у кого ще можу по­вчи­ти­ся, і дав мені контакт до сво­го вчителя Володи­ми­ра Рафєєнка. Я пішов і до нього на курси, згодом отримавши від наставника конструктив­ну критику свого роману. Чесно ка­жу­чи, мені ніколи не було так соромно, як тоді. Стало зрозуміло, що тре­ба ще працювати і працю­вати. Наразі набу­ваю дос­ві­ду на курсі під назвою «Риба», який та­кож веде Любко Дереш. Вчуся правильно вибу­довувати роман, писати сценарій, робити так, щоб це дійсно була потужна книжка. Тепер відбуває­ться шос­тий перепис мого твору.

– Як знімали трей­лер, який стає популяр­ним у мережі Інтернет?

– Мені до­по­міг мій однокурсник Дмитро Ки­сельов. Ми з ним віддав­на пробували себе у ві­део­зйомці – я подавав ідеї, а він втілю­вав їх у кадрі. У грудні 2016-го, прий­шовши з роботи, вирішив написати сценарій. Він дався мені на диво легко й надто сподобалася кін­ців­ка. Надіслав Дмитрові, і він одразу дав добро на поча­ток зйомки. Спершу кож­на сцена розпи­су­валася посекундно, далі почався пошук акторки, локацій тощо. Коли вся ця робота була виконана, ми присту­пили до запису музики та голосу. Адже із самого початку я знав, що цей відеокліп повинен бути з музикою, зі зву­ками жи­вої присутності, щоби голос вів глядача. Якби цього голосу не було, люди би просто не зрозу­міли, про що йде мова в цьому кліпі. Ще мені поталанило познайо­ми­тися з басистом гурту «Atomic Simao» Макси­мом Гавриленком. Це крутий український гурт. Вони випускають свої пісні на вінілових платів­ках за кордоном, записані відомими лейблами. Зага­лом у цьому відеокліпі вкладено зусилля бага­тьох людей.

– Чи вийде в світ повно­метражний фільм «Мед цвіту папороті»?

– Наразі у нас вийшов трейлер, щоб зацікавити філь­мом більше людей, по­знайомити їх з атмос­ферою роману. Подумую над тим, чи буде це повно­метражна стрічка, чи все-таки автор­ський «корот­кий метр». Планую напи­са­ти сценарій до коротко­метражки.

– Аудіокнига «Мед цвіту папороті» вже дав­но шириться Інтер­не­том, а чи побачить світ паперовий варіант кни­ги, яку люди змо­жуть потримати у ру­ках?

– Насправді, ця аудіо­книга здається мені таким жахом, я мушу її видалити (сміється). Слухаю і червонію від почутого. Паперова книга обов’яз­ково буде, наразі завер­шую письменницький курс, і саме він стане моїм ключем до написан­ня серйозної, грамотної книги. Щоб там не було чогось такого, з чого мож­на посміятися, щоб відчувалося, що тримаєш у руках серйозну річ. Щоб речі були вартісними, потрібно довго терпіти, витримувати критику й перебудовуватися.

– Де черпав на­тхнен­ня для роману?

– Незважаючи на те, що живу в Києві, всі локації у моєму творі саме з Городенки. Багато місць і атмосфера рідного міста поєднані тут, кожен городенківець упізнає, про яку місцину йде мова, буде дуже цікаво. Те, що відбувається в трейлері, повністю не передає напи­сане. Раніше на Котиківці в баклабораторії було складське приміщення – саме звідти й бере початок «Мед цвіту папороті». Самого приміщення вже давно немає, але я ще встиг там побувати, зберіг і фото звідти. Також чи­тачі впізнають і Городен­ківську автостанцію, і «Червону», й дорогу на Глушків тощо. Можливо, вдасться і туризм у місті заодно підняти (сміє­ться). Де ми виросли, звідти починаються зарод­ки всього, що маємо.

– Звідки саме така назва?

– Обережно (смієть­ся)! На закинутому хіміч­ному складі дівчина зна­ходить незвичний ящик ще з радянських часів, у яко­му серед кількох ін­ших речей був і рідкий мед цвіту папороті. Дів­чина випила ту рідину й отримала здат­ність ман­дру­вати поміж інших сві­тів, звідки не змогла знай­ти виходу. І ось на склад потрапила друга жертва цікавості, яка три­має в руках той самий ящик. Чи допоможе вона загубленці все ж повер­нутися до нашого світу?

Спілкувалася Любов ЛЕВІНСЬКА.

 
Любов Левінська}
Автор

Любов Левінська