Українська вишивка з давніх-давен зачаровувала всіх своєю красою. Тепер вишиванки ручної роботи коштують шалених грошей. Та й майстринь-вишивальниць зустрінеш украй рідко, дедалі частіше в крамницях зустрічаємо речі, вишиті машинкою. А ще зовсім недавно, кілька десятків років тому, вишивати вміли в кожній хаті – дівчата вишивали собі придане, заміжні жінки прикрашали свої помешкання. Незважаючи на безліч хатніх справ, жінки знаходили хвилинку для рукоділля. Ми поспілкувалися із 86-річною Параскою Бойчук із Чернятина
Бабуся щодня одягає вишиванки, які вишила самотужки. Ще досі має безліч різнобарвних ниток. Пані Параска розповіла, як же колись модно було вишивати, і як давалося майстриням це ремесло в умовах радянського дефіциту.
– Хто навчив Вас вишивати?
– Скільки себе пам’ятаю, стільки й вишиваю. Напевне тому, що цим займалися і бабуся, й мама. Згодом це рукоділля перейняли й ми зі сестрами.
– Чи пам’ятаєте свою першу вишивку?
– Не можу пригадати. Та дуже любили цю справу, чого лише ми не вишивали – пазухи, краватки, подушки – всього й не перелічити. Робили й верені на спеціальному верстаті, але вже їх не маю. Ми їх передавали до Канади, й вишивку також.
– А кого маєте в Канаді?
– Там оселився брат мого свекра. Тепер за океаном живуть його діти і внуки. Мешкали там і чотири мої вуйки, мамині рідні брати. Родичі часто приїжджали до нас погостювати, і ми їм передавали пішви, вишиті простирадла, рушники, сорочки – все те, що нагадуватиме про Україну. А вони звідти присилали нам бандеролі з різнобарвними хустками, нитки для вишивки тощо.
– Звідки брали візерунки та схеми для вишивок?
– Деякі придумувала сама, деякі брала в сусідок. Одного разу в церкві зауважила нову фану з цікавою вишивкою, запам’ятала візерунок і згодом удома відтворила. Шкода, що тепер не модно шити чи вишивати. Колись важко було знайти нитки та якісну тканину, але вишивала чи не кожна дівчина.
– А звідки ж Ви брали матеріали?
– Ой, хто звідки міг, нитки взагалі були дефіцитом. Якось поїхала до сина в армію, пішла до магазину, а в нас тоді були в моді нитки яскравих кольорів. На вітрині побачила дитячий костюмчик яскраво-помаранчевого кольору і придбала його. Поторочила й мала нитки для вишивки. Ось ще залишився клапоть, який тоді не встигла доторочити. Як приїхала додому, то всі вишивальниці села просили в мене тих ниток. Я по маленькому кавальчику давала кожній, аби й вони могли вишити яскраві візерунки. Якось до нас у гості приїхала братова з Одеси, одягнена у дуже гарний светр. Чекайте, де він у мене тут (порпається бабуся між нитками різних кольорів)? Я її попросила, аби вона мені його продала. Ми зі сестрами склалися грошима й купили той светр. Він також пішов на нитки. Ох, які ж були модні ті нитки! Приходили жінки-вишивальниці, приносили нам цукор, яйця, хто що мав, лиш би ми дали трохи тих ниток зі светра. З часом де які бачила нитки, завжди їх мусіла купити. Мала цілу вереньку котушок ірису, з яких на верстатах робили запаски й верені. Тоді грошей так не було – вимінювала їх на яйця.
– А зараз вишиваєте?
– Вже не ті роки, й зір не такий, як у молодості. Може би й вишивала, але навіть не знаю, що – сорочок нашила багато. Тепер доношую їх. Маю вишиті на щодень і до неділі. На стриху ще тринадцять вишитих подушок було, та в них завелася міль – торік їх здали... Тепер то вже нікому не потрібне, тому й не роблю. Але знаю, що вишивка знову стане в моді. Ось нещодавно моя внучка Оля вишила рукав’янку, щоправда бісером, та все ж вона вийшла дуже красивою.
Записала
Любов ЛЕВІНСЬКА.
