За благословенням

Потрапити на приватну аудієнцію до Глави римо-католицької церкви свя­щеннослужитель Микола Вонсуль та його дружина  Людмила мріяли ще з 1997 року. 25-ліття спільного по­друж­нього життя – це своєрідний рубіж, коли переосмислюєш своє жит­­тя, відгортаєш у па­м’яті першу зустріч і з новими помислами ру­хаєш­ся далі. Це час, коли підбиваєш маленькі під­сумки і з новим натхнен­ням відкриваєш перед собою небачені гори­зонти. Саме така дата завітала й до родини Миколи та Людмили Вонсулів, які на своє свято отримали ом­рія­ний подарунок – від­чути велич духу та світлу енергетику від Свя­тій­шого Отця Папи Римсь­кого Франциска

По ос­тан­нього не йняли віри, що їхня мрія здійс­ниться. Своїми щасливими емо­ціями подружжя поділи­лося із «Краєм».

– Скажіть, будь лас­ка, як довго тривав шлях, щоб потрапити на аудієнцію?

– о. Микола: Йшли до цієї події рік. Спершу ми зверталися до єпископа Василя Івасюка, який розгля­нув доцільність нашого прохання, тобто чи може воно розгляда­тися на рівні Папи. Відтак він уже звер­тався з на­шим проханням сам. І навіть коли все відбу­деться без ексцесів, точно неві­домо, чи можна потрапи­ти на при­ват­ну розмову до Святійшого Отця. Після всіх документа­цій­них процедур папська канце­лярія прислала анкету, яку потрібно було запов­нити італійською. Це все було строго, як у візо­вому центрі.

– п. Людмила: Нам було дуже важливо, щоб ця зустріч співпала з датою нашого одру­жен­ня. І ми безмежно щас­ливі, що саме так усе і відбулося.

     – Які враження від молитовної зустрічі з Папою Франциском?

– о. Микола: Існують загальні зустрічі з Па­пою, якщо він у Римі, які відбу­ваю­ться щосереди, молитовні та приватні. Дякуємо Богу, що ми свого часу побували на всіх. Нас переповнюють емоції, що вдалося пережити особ­ливі хвилини спільної молитви зі Святійшим Отцем. Служба Божа, яка відбу­валася у каплиці "Дому Св. Мар­ти", де Папа служить святу Літургію сам як пара­фіяль­ний свя­щеник без папських регалій, і приватна аудієнція тривали разом близько півто­ри годи­ни. Коли ми зайшли, було ще темно, а як вийш­ли – вже добряче розвид­нілося. Нас, запро­шених, було сім по­друж­ніх пар із різних країн. Серед яких ми, припускаю, були з наймен­шим подружнім стажем. Відзначу, що ніхто не робив різниці ані віко­вої, ані статус­ної по свя­щенству. Я сидів у дру­гому ряду, а зліва – кар­динал зі священи­ками. Відтак я звернув погляд у бік престолу, промовляю­чи підготовчу молитву до служ­би Божої, а там стояв Папа Франциск і молився на вервиці в очіку­ван­ні від­прави. Мені зда­лося, що все прима­рилося. Просто не йняв віри, що можна так близько бачити біля себе Главу церк­ви. В той момент відчував прос­­то неймовірне підне­сення. Пригадую, почав грати орган, а Папа, по­цілувавши престіл, з усі­ма привітався кивком головою. Це було фантас­тично!

Я перший раз був на службі Божій, де всі йшли до Святого Причастя, що є добрим прикладом для кожної парафіяльної гро­мади. Проповідь Папи, дуже щира і проста, була про родину, він наголо­шував на високому слу­жінні один одному. Ще вразило й те, як Святій­ший Отець, переодягнув­шись після відправи, сів недалеко від світських осіб на неве­лике кріселко і в задумі щось собі роз­ва­жав.

– п. Людмила: Ми наче не дихали, наскільки все було велично і водно­час просто. Я дивилася на Папу, як він світиться, який він простий у спілку­ванні, й мимоволі енерге­тично збага­тилася і скрі­пи­лася. Дещо пере­ос­мис­­лила.

Зауважу, що кожна по­дія у житті не є випадко­вою, Господь через них хоче нам щось сказати. Пригадую, якось ми по­їха­ли до італійсь­кого міс­течка Сан Джовані вкло­нитися мощам Падре Піо. Паломники кажуть, що коли ти молишся біля мощей цього святого, то він обов’яз­ко­во має тобі щось сказати. Я спершу скептично до цього по­ставилася. Але мене справ­ді тоді охопило див­не відчуття, ніби Падре Піо промовляв до мене. В той момент я зрозуміла, що найцінніше – це коли робиш вчинки, які не потребують надзусиль, своїм ближнім. Тобто прості речі, які ми інколи лінуємося робити: каву подати чи слово добре ближньому сказати.

– Що можете розпо­вісти про приватну ау­дієнцію?

– о. Микола: Ми ду­ма­ли, що Папа Франциск почне з настанов, але він промовив: «Слава Ісусу Христу». Я сказав, що є священиком греко-католицької церкви і разом з дружиною вручили домашню ікону, промовив­ши, що це Покуття, на що Папа відповів – «Браво, Покуття!».

– п. Людмила: Папі Франциску від радості засві­ти­лися очі. У мене склалося враження, що він добре розуміється на мистецтві. Також здивувало, що святі­ший отець дуже проста людина, відкритий до кожно­го, навіть не хотів, щоб ми цілували йому руку. Спершу по-приятельськи при­віталися, а потім він нас благословив.

     – У рамках такої по­важної сімейної дати доз­волю собі запитати, чи пригадуєте свою пер­­шу зустріч?

– п. Людмила: Усім кажу, шукайте найкращих чоловіків у церкві чи на молодіжних паломниць­ких з’їздах. Коли була маленькою, бабуся піджартовувала, ким буде мій чоло­вік, а я відповідала – священиком. Тобто, ще з дитинства йшла до своєї мети (сміється). Я закін­чила Івано-Франківський катехитично-теологічний духовний інститут і дуже хотіла, щоб мій обранець був священослужителем. А познайомилися ми в Горо­денці, в церкві. Й від того часу наші долі поєдна­лися.

– Скажіть, будь лас­ка, які складові щас­ливого подружнього життя?

– п. Людмила: Одно­значно мусить бути лю­бов, яка допоможе здолати будь-які труднощі, непорозуміння чи дрібні суперечки. Я так раджу своїм донькам.

– о. Микола:  Голов­не, вважаю, щоб у подружньої пари був за­пас, чим дивува­ти один одного. Основа міцного подружжя – любов, вір­ність, чесність, послух і взаєморозуміння. Коли даю шлюб, завжди кажу молодій парі, а це сто­сується і нашої сім’ї – важливо, щоб у подруж­жі можна було не лише любити, але і прощати. Також важливо своїм дітям дати добрий прик­лад родинного виховання.

– А які ж найяск­равіші моменти Вашо­го под­ружнього життя?

– о. Микола: Старав­ся, щоб яскраво було завжди. Для мене важ­ливо, щоб ми завше три­малися за руку. Де б не мандрували. Раніше, щоб витягнути дружину десь у мандрівку, потрібно було докласти чималих зусиль, адже вона любила зазда­легідь бути проінфор­мова­ною. Натомість я люблю блискавичність прийняття рішень, навіть деяку аван­тюрність у доб­рому ро­зумінні цього слова.

     – п. Людмила: Так, світ для мене відкривав чоловік. Яскравим для мене був торішній день народження. Пригадую, весь день працювала. Подзвонив Микола, який перебував за кордоном, і сказав, що запрошує мене на побачення. Моїм завданням було доїхати до Львова, де й відсвяткували мій день. Не пошкодувала, що на­ва­жилася на цю авантюру – було дуже романтично. Скажу, що чоловік часто кличе мене на побачення, вони скріпляють наш шлюб.

     Юлія МИХАЙЛЮК.