Данило КНИШУК: "Гуртуймося довкола наших прадавніх цінностей."

Нещодавно всю Україну облетіли світлини па­м’ятника Тарасові Шев­ченку із Небесною Сот­нею, що в Обертині, молодого скульптора Данила Книшука. ЗМІ розповідали про патріо­тичний монумент та його творця. Приємно, що коріння талановитого митця походить саме з нашого краю. Нам уда­лося поспілкуватись із ним, дізнатись багато цікавих фак­тів та вивідати, як саме здійс­нювалася робота над його шедевром.

– Розкажіть, будь ласка, читачам про себе. Як Ви стали скульптором?

– Народився 2 грудня 1978 року в Києві, де мешкаю й нині. Навчався в художній школі в Івано-Франківську, тут же закінчив фізико-технічний ліцей та університет нафти й газу за технічною спеціаль­ністю.

Мистецтво мене ото­чувало з народження. Ви­ріс у творчо­му середовищі батька – відо­мого українського худож­ника-монументаліста, скульп­тора, віртуозного майстра Михайла Книшука, та його брата Миколи Книшука – ви­дат­ного викла­дача Косівського інституту мистецтва, майстра художньої обробки дерева та шкіри. Захоп­лювався гра­фікою і скульпту­рою. У 2006 році вступив до Національної академії образо­творчого мис­тецтва та архітек­тури. Я розу­мію, наскільки відповідальний і значущий вплив скульптурно-пластичних образів на фор­мування жит­тєствердних цін­ностей у сві­домості майбутніх поколінь українців, а також формування етично-есте­тич­них та ідейних еталонів. У творчості мене приваблюють складні зав­дан­ня, які потре­бують грунтовних досліджень, спілкування, дис­ку­сій із мит­цями, літера­туро­знавцями, істориками, фі­лософами, архі­текторами, дипломатами, свя­щениками, психологами, не оминаючи думки й простих людей.

       – Чи навідуєтеся до ро­дичів на Городенківщину?

– Звичайно, це ж моє коріння. Моя мати родом із Тишковець, там у нас велика родина – сім’ї Заячківських, Пеци, Скіцько, Дзьомбаків, Золотаруків... Батько з Вікна, там також багато родичів – Книшуки, Василики, Гаврилю­ки, Грицюки зі старовинних віконських родів. Тут я прово­див літні канікули, відпустки, бував на свята. Родина – це люди, які завше тобі раді, підтримують один одного в складну хвилину, разом ра­діють із перемог. На Горо­денківщині є багато моїх друзів дитинства й просто гарних людей, котрі своїми порадами збагачують і зігрівають душу, додають снаги для нових звер­шень.

       – Як проводите вільний час? Можливо, маєте якесь хобі?

– Творче продуктивне мис­лення в поєднанні з критичним, реакційним не дають спокою навіть уночі. Мій моральний обов’язок, як художника, так і громадянина, в цей над­зви­чайно важливий для України період самовіддано служити народу, не залишаючи часу на відпочинок і розваги. Нама­гаюсь якомога більше зробити для країни й для слави україн­ців у всьому світі. Створюю середовища й наповнюю їх такими скульптурно-плас­тич­ними образами, щоб у глядача виникали повага й потяг до мудрості, миру, доброти, лю­бові, правди, мужності, гід­ності, братерства, людяності й патріотизму. Захоплююсь по­дорожами, історією, музикою, автодизайном, філософією, архітектурою, кіно, шахами, східними єдиноборствами та механікою.

– Читачам буде цікаво більше дізнатися про сам монумент. Поділіться з нами цікавинками щодо нього.

– Наша земля народжує геніїв, які резонують у народі й особливо себе проявляють, коли нас намагаються по­неволити. Отже, наше пере­родження, нація, історія, куль­тура, такий особливий дух нашої української землі опа­нували мною. Хочу зізнатись, що він палав у мені до повного завершення монумента.

Цей дух українства жеврів споконвіків у часи Київської Русі, Козаччини, УПА, Рево­люції Гідності, АТО. Це те, довкола чого об’єднуються наші серця – наша глибинна українська природа.

Висловити цей вогонь я вирішив з допомогою природ­ного українського ка­меню магматичного поход­ження – граніту, з якого було створено всі ідейні образи, він був тим об’єднуючим пер­шопочатком. У граніті прояв­ляються постаті як Шевченка, так і Героїв Небесної Сотні, козака, князів, які об’єднані історичною хро­но­логією подій, що розміщені в нижній частині монумента (зроблено так для зручного споглядання дітям і дорослим із різних боків та відстаней).

Композиційна схема, вико­ристана з одного із варі­антів Кобзаря, яка була серед моїх напрацювань та ідеально під­хо­дила для втілення кон­цепції. Це чотириметрова постать молодого Шевченка з руко­писами на руках. Динамічний поворот, огорнутий у накидку, завіяну вітром, що переходить у зображення саду, хатинки, річки. Із тильного боку накидка  є фоном для рельєфного зо­бра­ження фігур, які про­чи­туються при круговому огляді пам’ятника.  Далі вони пе­реходять у об’ємні   постаті Героїв Небесної Сотні, які захищають нашу правду, нашу волю, нашу душу. Форма чов­на, на якій стоять фігури, символізує рух у майбутнє і додає рух у статиці. Я вирішив узагальнити та надати рисам Героїв Небесної Сотні анге­лоподібності.

– Чому саме Обертин? Як Ви дізналися, що обертинці потребують такого монумен­та?

– Журналіст, громадський активіст, уродженка Обертина Юлія Боєчко розповіла мені про конкурс на створення пам’ятника молодому Т. Шев­ченку та Небесній Сотні в їхньому містечку. Коли я почув про Обертин, у моїй пам’яті ожили спогади дитинства. Адже через це селище я проїжд­жав до своєї бабусі в Тишківці й неодноразово зупинявся там.

Якби мені запропонували  створити ескіз для якогось іншого міста чи селища, я б однозначно відмовився, ос­кіль­ки був зайнятий іншими проектами. Але спогади ди­тинства і тих рідних країв, де давно не бував, і звідки по­ходить моє коріння та відчуття вдячності рідним, призвело до того, що відклав усі проекти й вирішив створити монумент для Обертина.

Я знав про видатних обер­тинців та про те, яким громада села бачить постать Шевченка.  Щоб краще налаштуватись на душевні емоції тамтешніх меш­канців,  перебуваючи в Києві, віднайшов вихідців із цього селища й поспілкувався з ними, побачив їх реакцію на свій проект, розповів свою кон­цепцію.

– А де ще можна побачити Ваші роботи?

– З-поміж усіх робіт мені хочеться виділити такі: в Тиш­ківцях є постать св. Миколая, на території університету наф­ти й газу встановлена скульп­тура Матері Божої, скульп­турний пам’ятник Миколі Кни­шуку прикрашає місто Ко­сів, згадаю і постать св. Анни в Перемишлянах. Значна час­тина робіт поповнила приватні колекції не лише в Україні, але й за кордоном. Шанувальники моєї творчості можуть спо­стерігати за процесом ство­рення скульптур у соціальній мережі «Фейсбук» у групі «Проект Книшука Данила».

– Над чим зараз пра­цюєте?

– Виготовляю повно­масш­табну модель пам’ятника свя­тому Івану Павлу ІІ для Івано-Франківська, цей проект також переміг у конкурсі. Над обра­зом святого я працював біль­ше року. Сподіваюся, він при­красить місто. Мрію, щоб світові лідери й усі люди дарували ближнім любов, мир і мудрість, як робив це Іван Павло ІІ.

– Які маєте плани на май­бутнє?

– Планів багато, але го­лов­не в них – за до­помогою мистецтва намагатимусь зна­ходити дорогу там, де по­лі­тич­ні та диплома­тичні шля­хи зустрічають перепони.

       – Ук­ра­їн­сь­кій Не­за­леж­нос­ті двад­цять п’ять ро­ків. Що ду­­маєте про ці ро­ки, про ниніш­ню си­туа­цію в на­шій краї­ні?

– Вічна па­м’ять, сла­ва та вдяч­ність Ге­ро­ям, що полягли в боротьбі за вільну неза­лежну Укра­їну. Вітаю українців усього сві­ту з 25-ю річницею про­голошення Незалежності. За­раз країна переживає дуже болючий та важкий період переходу від тоталітарного, радянського до демократич­ного і свідомого. Час пробуд­ження. Ми вчимося бути доб­рими господарями на своїй землі, уважніше вслу­хаємося до настанов наших предків, котрі боролися за волю Украї­ни, до пророчих слів Шевчен­ка. Консолідує­мося довкола наших прадавніх цінностей, зіштовхуємося із жорстокими, небезпечними та підступними спокусами, але ми мудро обрали вектор свого розвитку. Треба розуміти, що це лише початок, і як багато нам потріб­но зробити, щоб стати самос­тійними, самодос­татніми та рівноправними у своїй країні, Європі та світі. На багато речей після Майдану ми почали дивитися по-новому, цінувати свою незалежність. Буде ще багато випробувань, але з ясним розумом і щирим сер­цем нам удасться здолати всі труднощі.

       – Що побажаєте нашим читачам?

– Творчому колективу і читачам газети «Край» бажаю миру, життєвої наснаги, а також любові, здоров’я, пос­мі­шок від діток, милозвучних пісень, достатку в нашій слав­ній Україні.

Спілкувалася Любов ЛЕВІНСЬКА.