Творча від Бога душа

0
211

 

Теплого травневого дня випала нагода завітати до авторитетного у Винограді чоловіка, відповідального церковного брата і дбайливого господаря Миколи Гриська. Крім цікавої життєвої історії, якою поділився усміхнений співрозмовник, пан Микола пригостив власноруч спеченим смачним медівником та унікальним чаєм «виноградського» виробництва

       – Які спогади вири­нають про дитячі та шкіль­ні роки?

– Народився 1944 ро­ку в Хвалибозі. Батько висту­пав проти німець­кого по­ряд­ку, тож одного разу приї­хали певні люди і вби­ли його. Мама тоді ходила вагітна мною. Нас у сім’ї було чет­веро. Біду­вали дуже. Я, пам’ятаю, гонив пасти, за­ли­шався зі сусід­ською дити­ною. За це мені давали гроші або щось купували до школи. Мама важко працю­вала на фер­мі.

Потім пішов до почат­кової школи, яка на той час ще була у Хвалибозі. Під час навчання часто хворів на пневмонію, тому мене залишили пов­тор­но на другий клас. Після закін­чення школи вже у Вино­граді  пішов працювати до колгоспу – помагав брига­дирові й мамі на фермі.

– Як складалося жит­тя далі?

– Відтак служив  три роки в армії. Заробив трохи грошей, приїхав і з мамою побудували хату. Вступив до Калуського ПТУ навча­тися на апарат­ника хімічної промис­ловості. Відпра­цював стар­шим апарат­ником 17 років, згодом переї­хав до Коломиї.

Так склалося, що ба­ть­­ки дружини Параски за­хво­­ріли, тому мусіли пе­реїхати до Виног­рада. В Коломиї мешкає син Ігор. Донька Леся закінчила Пе­тер­бурзький універ­ситет і там вийшла заміж. Маємо чет­веро чудових внуків.

       – Пане Миколо, роз­ка­­жіть, будь ласка, про Вашу церковну діяль­ність.

– У дитинстві до церк­ви нечасто ходив, адже не мав у що одягнутися, був із бідної родини. Але дуже хотів. Діти мої під­пільно охрещені, хоч і був сек­ретарем комсомоль­ської організації. Коли переїхав з Коломиї до Винограда, люди обрали мене стар­шим церковним братом. І я багато чого захотів змі­нити. Насампе­ред, надати храму старо­вин­ного вигля­ду. З допо­моги сільського голови Михайла Гоблика Філія «Перспектив» виді­лила на церкву кошти. Об­били її брусом. Пізніше постави­ли біля храму до­ріж­ки з бруківки. Також була мрія про добротні вхідні дубові двері. Просив Господа про це. Я довго шукав майстрів і знайшов пана Миколу з Торговиці, який запросив за двері 4000 доларів. Та коли по­чув, що я зі своєю і дружини родинами хочемо спре­зентувати їх за власні гроші – суму знизив удві­чі. Добра людина. Після цьо­го зро­били ще двері до паламарки. Намагає­мося щороку потрохи храм відновлювати.

– Біля Вашого обійс­тя є капличка. Яка її історія?

– Ще дядько моєї дру­­жи­ни у 1938 році хотів біля хати збудувати кап­личку. Але він пішов до армії і загинув. Ви уявіть, як дум­ки, послані нагору, з ча­сом матеріалі­зуються. Аж че­рез 70 років кап­личка по­бачила світ, і саме на тому місці, де її хотів поставити дружини родич. Із Богом немає чого спе­речатися. Щоро­ку  біля цієї каплички відправ­ля­ють маївку. Ми даємо ме­дів­ник, пам­пуш­ки, вино і узвар тим, хто там  молить­ся. Так  собі з дру­жиною пом’я­нули. По­діб­но на зимо­вого Ми­ко­лая у церк­ві пригощаю усіх при­сутніх цукерками за моє здо­ров’я.

– Пане Миколо, Ваш   медівник дуже смач­ний. Любите кухо­варити?

– Моя мама у 8 років залишилася круглою си­ротою. Жила 2 роки в пана у стайні з худобою. Одна жінка, яка вміла кухова­рити, взяла її до себе по­міч­ницею. У той час у наші краї приїжд­жа­ли зароб­ляти горяни. Тоді й по­знайомилася мама зі сво­їм майбутнім чолові­ком з Ланчина. Їй було 18. Вони одружилися, пан навіть дав їй віно. Повер­нув­шись до Хвалибоги, часто мала запрошення куховарити на всілякі торжества, оскіль­ки вміла дуже смачно готу­вати. Гени матері переда­лися мені. Також люблю «чак­лувати» на кухні й роблю це з радою душею.

Дружина Параска та­кож митець – майстриня з вишивки. За роки виши­ла чимало  картин, соро­чок, рушників, образів. Лишень мені сорочок із десять. Отак і живемо разом – дві творчі натури – і за все дякуємо Богу!

Юлія МИХАЙЛЮК.

 

Тут може бути ваша реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я