Не таємниця, що багато медиків знаходять тисячу причин, щоб лише не йти в гарячі точки. А фельдшер Тишківської сільської амбулаторії Сергій Чернишов майже півроку служить в АТО. Спочатку практикував у військово-медичному центрі Західного регіону на базі Яворівського полігону. Там розгорнули операційні, відбули спецпідготовку, злагодження у складі мобільних хірургічних бригад. Опісля прибули на Донбас.
Тепер надають першу невідкладну допомогу пораненим бійцям, евакуюють їх до найближчих районних лікарень
— На передовій зовсім інші цінності життя, — розповідає
Сергій Чернишов. — Пишаюся мужністю бійців, розумію, що моє місце там, де найбільше потрібен. Зараз у складі 66-го Львівського мобільного госпіталю, у бригаді хірургів. Так зване перемир’я додає роботи. Ми його фактично не відчуваємо через постійний наплив поранених із Пісків, інших населених пунктів Донеччини. Щодня наші медики надають невідкладну допомогу, оперують бійців із важкими пораненнями і доправляють до лікувальних закладів.
Медперсонал госпіталю — це висококваліфіковані спеціалісти, які виступають єдиною командою з військовими медиками, допомагають і консультують одні одних. І це при тому, що в умовах бойових дій використовують найпростішу апаратуру. Все тримається на досвіді. Мобільний госпіталь — це не тільки окрема військова частина, а й повноцінний автономний медзаклад зі всіма необхідними службами — від лабораторій до кабінетів із вузькою спеціалізацією. Звертаються за допомогою навіть місцеві мешканці, хоч спочатку ставилися з деякою пересторогою. Доводилося надавати допомогу й сепаратистам. Прооперували полонених із вогнепальним пораненням стегнової кістки, іншим надали всебічну медичну допомогу. Їх потім обміняли на українських вояків. Так робиться в усьому цивілізованому світі.
Мобільний госпіталь повністю забезпечений кадрами. Лікарі з першою та вищою фаховими категоріями, навіть кандидати наук. Усі добровольці, вмотивовані. Звикли до чіткого графіка роботи й оперативності.
— Якщо в цивільних закладах четверо травмованих одночасно — вже катастрофа, то тут хірурги оперують і до сорока важкопоранених одночасно, — констатує наш краянин. — Буває, що добу з операційної не виходжу. Спочатку було важкувато, але виробили систему, жодна ланка надання допомоги не відстає. Медики Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова, куди опісля скеровуємо оперованих, підтвердили високий рівень надання допомоги.
Транспортування також налагоджене. Львівські умільці на базі ЛАЗ «Лайнер-9» обладнали спецавтомобіль для одночасного перевезення двадцяти лежачих хворих середньої важкості. В ньому є лавки-трансформери вздовж салону, які за потреби піднімають для збільшення проходу або опускають для додаткових місць. Це така напіввисяча конструкція. Його назвали «евакобусом», бо на додаткових кронштейнах є польові ноші під кутом, щоб поранений не впав. За потреби в салоні можна проводити й реанімаційні заходи. Віднедавна завдяки волонтерам маємо й три реанімобілі для важкопоранених із пристроями для штучної вентиляції легень. Автомобілі до роботи готові цілодобово. За потреби до послуг медиків є гелікоптери. Це дозволило врятувати життя сотням бійців. Щиро вдячний також городенківцям, що повсякчас долучаються допомогою. Нещодавно мій односелець Микола Дражук посприяв із ампульними сумками, потрібними санітарам на передовій. Це такий контейнер для зберігання медикаментів.
Коли приїздять волонтери, то дивуються спокою бійців. Ті виважено збирають амуніцію перед ротацією на блокпост, розкладають по кишенях усе необхідне для першої невідкладної допомоги. Трапляється, раптом масивний артобстріл. Усі ховаються, бо страшно. А молодь щось у телефон заглядає, фільм про любов дивиться... Жартують, і старшим упевненості додають. Спостерігаєш за ними, і хочеш-не хочеш, — віриш, що ми переможемо! Приїздять поранені, чи легші, чи важкі, а зі зціпленими зубами переносять біль. Невимогливі, говорять про побратимів на передовій, щоб швидше в стрій повернутися. Такі хлопці заслуговують на пошану! Воістину, тут, на Сході, — цвіт України зібрався!
Людмила СТРАЖНИК
