Важливо знайти себе

0
245

 

Поспілкувавшись із цією милою, спокійною і цілеспрямованою дівчиною, одразу помічаєш її неординарність – зовнішність, тип мислення, віру у свої можливості. Діана Яців – єдина в Росохачі, хто пов’язав свою долю із журналістикою, і вона зовсім про це не шкодує. Хоча спершу плани на життя мала зовсім інші

Про це юна студентка розповіла «Краю»:

– У школі зовсім не цікавилася журналіс­ти­кою. Натомість захоплю­валася хімією, астро­номією, ук­раїн­ською мо­вою та анг­лій­ською. Бать­ки навіть пере­живали, ким я маю бути. Та в 11-му класі я все ж виб­рала напрям, куди хо­тіла руха­тися – режисуру ігрового кіно, але склалося по-іншому. Подала доку­мен­ти в університет Кар­пен­­ка-Карого, й наступно­го дня зателефонували при­їха­ти на конкурс, а жод­них квитків на ту годину до Києва не було. Тож зму­шена була з цим зми­ри­тися і вирішила всту­пати до Прикарпатського універ­ситету на журналіс­тику. І вона мені спо­добалася.

     – Що саме Вам за­імпо­нувало в журна­лістиці?

– Завдячую директорці школи Надії Бедзюк, яка була і нашою вчителькою української мови, за ідею спробувати свої сили саме в журналістиці. Те­пер розу­мію, що тут теж є своєрідна режисура. Найбільше мені до душі бути за кадром: чи це телебачення, чи радіо. Але тішуся, що під час нав­чання розглядаємо різні сторони ЗМІ. На першому курсі вивчали газетно-жур­нальне, а те­пер – радіо­виробництво.

– Розкажіть, будь лас­ка, про свої проби на ра­діо.

– Працюю на «Stefa­nyk-FM» із вересня цього року. Спершу виходили в ефір щодня по три години, те­пер одна пара працює півтори години. Але крім цього створюємо ще под­касти. Це дуже крута річ. Ми ро­бимо запис на пев­ну тему, й у вечірній час його мож­на ввімкнути. Тобто таке відчуття, наче ми знову в ефірі.

– Які теми виби­раєте?

– Своїм шануваль­ни­кам доносимо новини про кіно, музику, доз­вілля. Із понеділка даємо слухачам легку інформа­цію, тоді як у четвер можна за­про­по­нувати наукову тему.

     – Важко поєднувати навчання і роботу на ра­діо?

– Все можна встигати, головне бажання. Навіть є час зняти з друзями ко­рот­ко­метражку, що вже і зро­били. Знімали про рідний університет.

– Чи була думка спро­бувати сили на од­ному з обласних те­лека­налів?

– Не дуже люблю те­ле­бачення, оскільки воно, на мою думку, останнім часом дуже заангажо­ване. Та якщо вибирати, то хіба на «UA-Карпати», де на пер­шому курсі про­хо­дила прак­­­тику. Воно є сус­піль­ним мовником.

Крім цього, захоп­люю­ся діяльністю жур­налу «Na­tio­nal Geograp­hic». У майбутньому хо­тіла би спро­бу­вати себе у фото­жур­налістиці. Шко­да, що це видання в 2014 році закрили в Україні.

– А  якби Вам запро­понували роботу за кор­доном, поїхали б?

– Найшвидше – ні, адже не дуже хочу поки­дати Україну. Максимум – поїха­ти помандрувати, але обо­в’язково поверну­тися.

– Чим ще у вільний час від навчання зай­має­те­ся?

– Багато часу провод­жу в галереї «Вагабундо». Її створили троє людей – Юрій Андрухович,  Рос­тис­лав Шпук та Олек­сандр Ковтун.  Туди при­ходжу з подругою. Там проводять цікаві кіно­вечори, фото­вис­тавки, концерти. Зав­дя­ки цьому розвиваюся у різних нап­рямках. Раніше я не лю­била Франківськ, пер­ший семестр сиділа зде­біль­­шого в гуртожитку, але потім зрозуміла, що нав­ко­ло чимало можли­вос­тей. Потрібно їх вико­рис­то­вувати й чомусь нав­чатися.

     – Що для Вас рідне село?

– Мене тягне туди. Не­забаром будуть кані­кули, й більше часу хочу провести саме в селі, з родиною. Тут та атмос­фера, яка потріб­на. В селі красивий Буди­нок куль­тури, яким керує добрий організатор Марія Микит­чук, гарна школа. Я у Івано-Франківську зав­ж­ди піарю Росохач, всі мої друзі знають, де він розта­шо­ваний, деякі навіть устигли побувати там. Так, мабуть, село не най­кра­ще у плані розвитку, але люди в Ро­сохачі дуже приємні й до­бро­зичливі.

     – На Вашу думку, дру­ко­вана преса має май­бутнє?

– В нашій університет­ській групі майже всі одно­стайно відповідали, що ні, лише декілька відповіли – так. І я теж кажу – так. Якщо телебачення і радіо її не поглинули, то й Інтернет, гадаю, не зможе. Звичай­но, боротьба буде жорст­ка, і виживуть найсильніші видання, конкурентоспро­можні. Я дуже люблю газе­ти й журнали, люблю ними пошурхотіти. Якщо в Інтер­неті інформація може бути фейкова, то у друкованому виданні вона здебільшого правдива, й не потрібно її шукати, в готовому варіанті можна ознайомитися.

– Яка тепер молодь?

– Ми, як Григорій Ско­во­рода, – біжимо й не даємо себе зловити (сміє­ться). Ми ховаємо себе під масками, але з певною метою, щоб чогось досяг­нути, не з поганою якоюсь маніпуляцією. Завдяки біль­­шим можливостям су­час­на молодь вміє йти до мети.

Юлія МИХАЙЛЮК.

Тут може бути ваша реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я