За благословенням

0
274

Потрапити на приватну аудієнцію до Глави римо-католицької церкви свя­щеннослужитель Микола Вонсуль та його дружина  Людмила мріяли ще з 1997 року. 25-ліття спільного по­друж­нього життя – це своєрідний рубіж, коли переосмислюєш своє жит­­тя, відгортаєш у па­м’яті першу зустріч і з новими помислами ру­хаєш­ся далі. Це час, коли підбиваєш маленькі під­сумки і з новим натхнен­ням відкриваєш перед собою небачені гори­зонти. Саме така дата завітала й до родини Миколи та Людмили Вонсулів, які на своє свято отримали ом­рія­ний подарунок – від­чути велич духу та світлу енергетику від Свя­тій­шого Отця Папи Римсь­кого Франциска

По ос­тан­нього не йняли віри, що їхня мрія здійс­ниться. Своїми щасливими емо­ціями подружжя поділи­лося із «Краєм».

– Скажіть, будь лас­ка, як довго тривав шлях, щоб потрапити на аудієнцію?

– о. Микола: Йшли до цієї події рік. Спершу ми зверталися до єпископа Василя Івасюка, який розгля­нув доцільність нашого прохання, тобто чи може воно розгляда­тися на рівні Папи. Відтак він уже звер­тався з на­шим проханням сам. І навіть коли все відбу­деться без ексцесів, точно неві­домо, чи можна потрапи­ти на при­ват­ну розмову до Святійшого Отця. Після всіх документа­цій­них процедур папська канце­лярія прислала анкету, яку потрібно було запов­нити італійською. Це все було строго, як у візо­вому центрі.

– п. Людмила: Нам було дуже важливо, щоб ця зустріч співпала з датою нашого одру­жен­ня. І ми безмежно щас­ливі, що саме так усе і відбулося.

     – Які враження від молитовної зустрічі з Папою Франциском?

– о. Микола: Існують загальні зустрічі з Па­пою, якщо він у Римі, які відбу­ваю­ться щосереди, молитовні та приватні. Дякуємо Богу, що ми свого часу побували на всіх. Нас переповнюють емоції, що вдалося пережити особ­ливі хвилини спільної молитви зі Святійшим Отцем. Служба Божа, яка відбу­валася у каплиці “Дому Св. Мар­ти”, де Папа служить святу Літургію сам як пара­фіяль­ний свя­щеник без папських регалій, і приватна аудієнція тривали разом близько півто­ри годи­ни. Коли ми зайшли, було ще темно, а як вийш­ли – вже добряче розвид­нілося. Нас, запро­шених, було сім по­друж­ніх пар із різних країн. Серед яких ми, припускаю, були з наймен­шим подружнім стажем. Відзначу, що ніхто не робив різниці ані віко­вої, ані статус­ної по свя­щенству. Я сидів у дру­гому ряду, а зліва – кар­динал зі священи­ками. Відтак я звернув погляд у бік престолу, промовляю­чи підготовчу молитву до служ­би Божої, а там стояв Папа Франциск і молився на вервиці в очіку­ван­ні від­прави. Мені зда­лося, що все прима­рилося. Просто не йняв віри, що можна так близько бачити біля себе Главу церк­ви. В той момент відчував прос­­то неймовірне підне­сення. Пригадую, почав грати орган, а Папа, по­цілувавши престіл, з усі­ма привітався кивком головою. Це було фантас­тично!

Я перший раз був на службі Божій, де всі йшли до Святого Причастя, що є добрим прикладом для кожної парафіяльної гро­мади. Проповідь Папи, дуже щира і проста, була про родину, він наголо­шував на високому слу­жінні один одному. Ще вразило й те, як Святій­ший Отець, переодягнув­шись після відправи, сів недалеко від світських осіб на неве­лике кріселко і в задумі щось собі роз­ва­жав.

– п. Людмила: Ми наче не дихали, наскільки все було велично і водно­час просто. Я дивилася на Папу, як він світиться, який він простий у спілку­ванні, й мимоволі енерге­тично збага­тилася і скрі­пи­лася. Дещо пере­ос­мис­­лила.

Зауважу, що кожна по­дія у житті не є випадко­вою, Господь через них хоче нам щось сказати. Пригадую, якось ми по­їха­ли до італійсь­кого міс­течка Сан Джовані вкло­нитися мощам Падре Піо. Паломники кажуть, що коли ти молишся біля мощей цього святого, то він обов’яз­ко­во має тобі щось сказати. Я спершу скептично до цього по­ставилася. Але мене справ­ді тоді охопило див­не відчуття, ніби Падре Піо промовляв до мене. В той момент я зрозуміла, що найцінніше – це коли робиш вчинки, які не потребують надзусиль, своїм ближнім. Тобто прості речі, які ми інколи лінуємося робити: каву подати чи слово добре ближньому сказати.

– Що можете розпо­вісти про приватну ау­дієнцію?

– о. Микола: Ми ду­ма­ли, що Папа Франциск почне з настанов, але він промовив: «Слава Ісусу Христу». Я сказав, що є священиком греко-католицької церкви і разом з дружиною вручили домашню ікону, промовив­ши, що це Покуття, на що Папа відповів – «Браво, Покуття!».

– п. Людмила: Папі Франциску від радості засві­ти­лися очі. У мене склалося враження, що він добре розуміється на мистецтві. Також здивувало, що святі­ший отець дуже проста людина, відкритий до кожно­го, навіть не хотів, щоб ми цілували йому руку. Спершу по-приятельськи при­віталися, а потім він нас благословив.

     – У рамках такої по­важної сімейної дати доз­волю собі запитати, чи пригадуєте свою пер­­шу зустріч?

– п. Людмила: Усім кажу, шукайте найкращих чоловіків у церкві чи на молодіжних паломниць­ких з’їздах. Коли була маленькою, бабуся піджартовувала, ким буде мій чоло­вік, а я відповідала – священиком. Тобто, ще з дитинства йшла до своєї мети (сміється). Я закін­чила Івано-Франківський катехитично-теологічний духовний інститут і дуже хотіла, щоб мій обранець був священослужителем. А познайомилися ми в Горо­денці, в церкві. Й від того часу наші долі поєдна­лися.

– Скажіть, будь лас­ка, які складові щас­ливого подружнього життя?

– п. Людмила: Одно­значно мусить бути лю­бов, яка допоможе здолати будь-які труднощі, непорозуміння чи дрібні суперечки. Я так раджу своїм донькам.

– о. Микола:  Голов­не, вважаю, щоб у подружньої пари був за­пас, чим дивува­ти один одного. Основа міцного подружжя – любов, вір­ність, чесність, послух і взаєморозуміння. Коли даю шлюб, завжди кажу молодій парі, а це сто­сується і нашої сім’ї – важливо, щоб у подруж­жі можна було не лише любити, але і прощати. Також важливо своїм дітям дати добрий прик­лад родинного виховання.

– А які ж найяск­равіші моменти Вашо­го под­ружнього життя?

– о. Микола: Старав­ся, щоб яскраво було завжди. Для мене важ­ливо, щоб ми завше три­малися за руку. Де б не мандрували. Раніше, щоб витягнути дружину десь у мандрівку, потрібно було докласти чималих зусиль, адже вона любила зазда­легідь бути проінфор­мова­ною. Натомість я люблю блискавичність прийняття рішень, навіть деяку аван­тюрність у доб­рому ро­зумінні цього слова.

     – п. Людмила: Так, світ для мене відкривав чоловік. Яскравим для мене був торішній день народження. Пригадую, весь день працювала. Подзвонив Микола, який перебував за кордоном, і сказав, що запрошує мене на побачення. Моїм завданням було доїхати до Львова, де й відсвяткували мій день. Не пошкодувала, що на­ва­жилася на цю авантюру – було дуже романтично. Скажу, що чоловік часто кличе мене на побачення, вони скріпляють наш шлюб.

     Юлія МИХАЙЛЮК.

 

 

Тут може бути ваша реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я