Коли зустрічаєш натхненну молоду людину, яка прагне знайти своє місце в житті, та ще й в Україні, то з приємністю розумієш, що майбутнє в нашої держави – є. Красива, талановита, креативна – все це про уродженку Городенки, художницю Роксолану Левицьку, з якою «Край» поспілкувався напередодні різдвяно-новорічних свят
– Коли виник потяг до малювання?
– В мене вся сім’я – творча. Мама працювала свого часу хореографом, надто любить вазони, ікебани, вдома – великий зимовий сад, бабуся керує сільським клубом у Михальчі. Тож я росла в мистецькій атмосфері. Ще у школі твердо вирішила, ким я хочу бути. Та біда в тому, що в Городенці не було художньої школи, де можна було би належно підготуватися до вступу. Спершу мене готувала художниця Галина Теремко, допомагав і Богдан Новосельський. Закінчивши Вижницький коледж, я отримала спеціальність – дизайнер інтер’єру й екстер’єру та ландшафтний дизайнер. Відтак хотіла навчатися у Львові, але так далеко мене батьки не відпустили. Тому закінчила Інститут мистецтв Прикарпатського університету. Провчившись перший рік стаціонарно, я зрозуміла, що потрібно шукати роботу. Та зарплати, на жаль, були мізерні. Перевелась на заочну форму навчання і поїхала до мами в Іспанію. Магістратуру закінчувала вже у приватному університеті Короля Данила на спеціальності «веб дизайн». Відтоді живу на дві сторони – пів року в Іспанії, де молодим людям значно легше себе реалізувати, а пів року в Україні.
– Чому свою художню школу відкрили саме в Городенці?
– Додому мене завше тягнуло. Пам’ятаючи, як колись в рідному містечку не було такого закладу, де можна було навчитися азам рисунку, виникла ідея відкрити в Городенці при церкві Успіння Пресвятої Богородиці художню школу, щоб тут розвивати мистецтво. Кинула в соцмережі рекламу, і все закрутилося. За тиждень набрала групу дітей від шести років. Наголошу, що це приватна школа, тому нікого не змушую до занять. Є групові заняття та індивідуальні. Веду й благодійні уроки для малозабезпечених дітей. На заняттях викладаю рисунок, живопис і декоративно-прикладне мистецтво, яке охоплює розпис, графіку та гравюру.
– У грудні в музеї «Покуття» була презентована Ваша перша персональна виставка?
– Так, але до неї була не дуже готова. Та працівниця музею Людмила Вонсуль все ж вмовила мене виставити свої роботи. Раніше мою картину можна було побачити в Бастіоні в Івано-Франківську на сакральну тематику – ліногравюра місцевого костелу Непорочного Зачаття Діви Марії. Також мої картини є в університеті Короля Данила. Можливо, в майбутньому подумаю про масштабніше місце для виставки. Але для цього потрібно як слід підготуватися.
– Яким видом мистецтва Ви любите займатися найбільше?
– Я різностороння людина, тож люблю займатися різними техніками, в кожній відчуваю себе комфортно. Та найбільше, мабуть, люблю живопис. Працюю також над барельєфом. Маю замовлення по ландшафті й дизайні інтер’єру, але здебільшого лише в Івано-Франківську. До прикладу, в Іспанії більше займалася ландшафтним дизайном. Також в Городенці працюю і над реставрацією.
– Важко жити на дві країни?
– Мені так добре, але все одно тягне до України. Постійно проживати за кордоном поки не маю бажання. Щоб щось відкрити в Україні, потрібно мати стартовий капітал. Цим займаюся в Іспанії, а в Україні творчо розвиваюся. Ще в Городенці не вистачає арт-магазину, над цим також думаю. Але важливо дуже добре продумати його рентабельність. Ще би якогось мистецького приміщення, де б відбувалися виставки та різноманітні культурні події. Хочеться, щоб в Городенці мистецтво жило й бурхливо давало про себе чути.
– Які творчі плани на майбутнє?
– Скажу коротко – й надалі займатися мистецтвом і пропагувати його серед охочих.
Юлія МИХАЙЛЮК.
