5 грудня 2024
Розквітнути в мистецтві

Розквітнути в мистецтві



Коли зустрічаєш натхненну молоду людину, яка прагне знайти своє місце в житті, та ще й в Україні, то з приємністю розумієш, що майбутнє в нашої держави – є. Красива, талановита, креативна – все це про уродженку Городенки, художницю Роксолану Левицьку, з якою «Край» поспілкувався напередодні різдвяно-новорічних свят


– Коли виник потяг до малювання?

– В мене вся сім’я – творча. Мама працювала свого часу хореографом, надто любить вазони, іке­ба­ни, вдома – великий зимовий сад, бабуся керує сільським клубом у Ми­хальчі. Тож я росла в мис­тецькій атмосфері. Ще у школі твердо вирішила, ким я хочу бути. Та біда в тому, що в Городенці не було художньої школи, де мож­на було би належно підго­туватися до вступу. Спер­шу мене готувала худож­ниця Галина Терем­ко, до­помагав і Богдан Ново­сель­ський. Закінчив­ши Вижницький коледж, я отримала спеціальність – дизайнер інтер’єру й ек­сте­р’єру та ландшафтний дизайнер. Відтак хотіла навчатися у Львові, але так далеко мене батьки не відпустили. Тому закінчи­ла Інститут мистецтв При­кар­патського універ­си­тету. Провчившись пер­ший рік стаціонарно, я зрозуміла, що потрібно шукати ро­боту. Та зарп­лати, на жаль, були мізер­ні. Перевелась на заочну форму навчання і поїха­ла до мами в Іс­панію. Магістратуру за­кінчу­вала вже у при­ват­ному універ­си­теті Короля Данила на спе­ціальності «веб ди­зайн». Відтоді живу на дві сто­­рони – пів року в Іс­панії, де молодим людям значно легше себе реалі­зу­вати, а пів року в Ук­раїні.

– Чому свою ху­дож­ню школу відкрили са­ме в Городенці?

– Додому мене завше тягнуло. Пам’ятаючи, як колись в рідному міс­течку не було такого зак­ладу, де можна було нав­читися азам рисунку, виникла ідея відкрити в Городенці при церкві Успіння Пресвятої Бого­родиці художню школу, щоб тут розвивати мис­тецтво. Кинула в соц­мережі рекламу, і все закрутилося. За тиждень набрала групу дітей від шести років. Наголошу, що це приватна школа, тому нікого не змушую до занять. Є групові заняття та індивідуальні. Веду й благодійні уроки для ма­ло­забезпечених дітей. На заняттях викладаю рису­нок, живопис і декора­тив­но-прикладне мистецтво, яке охоплює розпис, гра­фіку та гравюру.

Розквітнути в мистецтві

     – У грудні в музеї «Покуття» була пре­зенто­вана Ваша перша персональна виставка?

– Так, але до неї була не дуже готова. Та пра­ців­ниця музею Людмила Вон­суль все ж вмовила мене виставити свої ро­боти. Раніше мою картину мож­на було побачити в Бастіоні в Івано-Франків­ську на сакральну тема­тику –  лі­ногравюра місце­вого кос­телу Непо­рочного За­чаття Діви Ма­рії. Також мої картини є в університеті Короля Да­нила. Можливо, в майбут­ньому подумаю про мас­ш­табніше місце для вис­тав­ки. Але для цього потрібно як слід підготува­тися.

– Яким видом мис­тецтва Ви любите зай­матися найбільше?

– Я різностороння лю­дина, тож люблю зай­матися різними техніками, в кожній відчуваю себе комфортно. Та найбільше, мабуть, люблю живопис. Працюю також над ба­рель­єфом. Маю замов­лення по ландшафті й дизайні ін­тер’єру, але здебільшого лише в Іва­но-Франківську. До прик­ладу, в Іспанії більше займалася ланд­шафтним дизайном. Та­кож в Горо­денці працюю і над рес­таврацією.

– Важко жити на дві країни?

– Мені так добре, але все одно тягне до України. Постійно проживати за кордоном поки не маю бажання. Щоб щось від­кри­ти в Україні, потрібно мати стартовий капітал. Цим займаюся в Іс­панії, а в Україні творчо розви­ваюся. Ще в Горо­денці не вистачає арт-магазину, над цим також думаю. Але важливо ду­же добре про­думати його рентабель­ність. Ще би якогось мис­тецького при­мі­щення, де б відбувалися виставки та різноманітні культурні події. Хочеться, щоб в Городенці мистецт­во жи­ло й бурхливо да­вало про себе чути.

     – Які творчі плани на майбутнє?

– Скажу коротко – й надалі займатися мистецт­вом і пропагувати його серед охочих.

Юлія МИХАЙЛЮК.

 

 
Юлія Михайлюк}
Автор

Юлія Михайлюк