Як приємно читати про молодих активних людей, які наперекір усім обставинам залишаються в Україні, а тим паче – мешкають у селі. Любов Цапчук одна (!) з вісімнадцяти своїх однокласників мешкає в Чортівці без думки його колись покинути. «Край» із особливою охотою публікує розповіді про ініціативну молодь, яка намагається внести свою лепту в розвиток, даруйте за тавтологію, рідного краю. Директор Будинку культури Любов Цапчук понад усе любить рідний Чортовець і поза ним не уявляє своє життя. Наголошує ствердно – село не покине ніколи
Дитинство пані Люби було нелегким, адже жити в селі – це вже непросто. Рано подорослішала, була найстаршою в сім’ї, тож потрібно було доглядати за меншими братами й сестрами. Тримали велику господарку, з якою треба було давати собі раду. Мама ходила на ділянку, тато працював лісівником. Тому багато чого лягало на плечі доньки. Газу в хаті не було, тож після школи дівчина бігла розпалювати вдома, щоб приготувати їжу та скупати молодших. Пригадує такий випадок. Їй було десь вісім років. Якось мама розчинила в кориті тісто, а пані Люба повинна була замісити і викласти у бляшанки в певній годині. Мама мала прийти, розпалити піч і спекти хліб. Натомість дівчина місила-місила, накидала забагато муки, побігла в магазин за новими дріжджами, розвела ще тіста. Трохи від мами дісталося (
згадує і сміється)…
Так склалося, що в 16 років народила першу дитину. Самій довелося її піднімати. Дякувати Богу, пані Любі помагали батьки. Їздила на роботу до Києва. Відтак двічі виходила заміж і народила ще двох синів. Тож її сини – її опора – Іван, Петро й Павло. Старший син другий рік навчається у Бучацькому колегіумі імені св. Йосафата, молодші два – школярі.
На здобуття вищої освіти часу в молодої мами не було, що й не дивно. Але завідувачка дитячого садочка в Чортівці Ореста Гринюк заохотила її спробувати свої сили в мистецтві. Оскільки творчість дівчина любить, тож без вагань погодилася. І ось за рік спільної праці організували два масштабних фестивалі. Влаштовують для мешканців і дрібні концерти, щоб піднести їм трішечки свята.
Окрім того, Любові Цапчук надто любить перукарську справу. І хоч не вивчала цей фах, та клієнти залишаються вдоволеними. Вмикає фантазію – і вперед. А вчилася фризієрству на своїх сестрах. Мама була швеєю, тож вона брала мамині кравецькі ножиці й ними стригла. Та так стригла, що влітку малеча ходила в шапках (
сміється). Але цю справу таки не закинула, нині й таким чином заробляє на життя.
Пані Любі поставила перед собою завдання повернути до Чортівця мистецтво. Село унікальне в Україні, адже має танець «Сербен». Зазначає, що він передається з покоління в покоління. Батьки беруть своїх синів, і так один за одним ідуть водити Сербена. Слова також схоплюють швидко. Приємно, що на Великдень, хто де б не був, всі вертаються до своїх домівок, щоб біля церкви зібратися на Сербен, адже є поговірка – «хто пішов Сербена, тому весь рік буде вестися». Люди в це щиро вірять.
«Мешканцям нашого села потрібен поштовх, – продовжує розмову Любов Цапчук, – вони занурилися у свої потреби і проблеми, а ми разом із пані Орисею хочемо трохи їх розворушити концертами й фестивалями, щоб село жило, щоби про нього говорили. І хоч Чортовець далеко від Городенки, але він перспективний. Ось уже вдруге проводимо Фестиваль капусти, й люди хочуть ще, тож ми не зупинятимемося. Капуста – наш стратегічний продукт, то чому не використати це у власних цілях і не зробити з цього масштабне дійство? Також у планах зробити грандіозну Маланку, долучивши до неї не лише дітей, а й дорослих».
Продовжуючи тему мистецтва, очільниця сільського Будинку культури переживає за його трохи занедбаний стан. Шкода було би з роками його втратити. Тому буде вдячна будь-кому, хто хоч трішки сприятиме відновленню храму культури.
Пані Люба з любов’ю говорить про рідний Чортовець. Не уявляє свого життя десь у місті. Адже любить вийти на подвір’я, а там їй співають пташки, гелгоче всяка живність. Усе це залишати не хоче. Тим паче, що там зростають її діти.
Юлія МИХАЙЛЮК.
