Тетяна Крушельницька:
Бажаю вам усім, а насамперед випускникам, сповнити плани на майбутнє й пам'ятати, що мети можна досягти тільки інтенсивною працею. Щоб ви ніколи не забули рідного міста після навчання у ВУЗах, збагачені знаннями поверталися сюди. Це гарне й надзвичайно славне містечко потребує ваших рук, розуму й здібностей. Найбільше нам, українцям, зараз бракує відповідальності – за свої дії і свою країну. На жаль, вам треба входити в доросле життя у час, коли в країні війна. Та якщо не можете обороняти свою державу на лінії фронту, то мусите це робити на своєму місці, як і кожен із нас, старанною й відповідальною працею
(Зі слова до гімназистів).
Як ми вже повідомляли, на останній дзвоник до гімназії ім. Антона Крушельницького завітала правнучка колишнього знаменитого директора.
"Край" не оминув нагоди поспілкуватись із львівською інтелігенткою – кандидатом фізико-математичних наук, викладачем Національного університету "Львівська політехніка", громадсько-політичною діячкою Тетяною Крушельницькою – й розпитати її про враження від Городенки та гімназії.
– Приїжджали з мамою сюди дев'ять років тому, – поділилася пані Тетяна, – мені сподобалося й тоді, й тепер. Помітила зовнішні зміни: у місті відремонтовані Палац культури й Майдан Незалежності, гімназія оновилась. Приємно, що навчальний заклад презентується дуже гарно – цікаве оформлення, квіти, та важливіше, що має дуже гарні результати, високий рейтинг в області, переможців різного виду конкурсів і олімпіад. Із дітьми трохи поспілкувалася, вони кмітливі й розумні.
Мене як фізика особливо цікавив фізичний кабінет, і дуже задоволена з того візиту, сподобався активний вчитель. Але шкода, що на ЗНО мало учнів обирають фізику. Ми як українське суспільство знищили промисловість, виробництво, заводи, й нема великого затребування на інженерів фізичного профілю. А треба розвивати цю галузь, вона дуже потрібна. Хоча, на жаль, нема й робітничого кваліфікованого класу. У Львові збудували японський завод і мають проблеми з набором робітників.
– Як активна громадська діячка, неодноразово депутат Львівської міської ради, яку настанову можете дати молодим людям щодо участі в суспільному житті?
– Звісно, не слід стояти осторонь суспільних проблем, проте молоді насамперед треба активно вчитися. Якнайбільше часу приділити навчанню, бо в молодому віці воно найкраще сприймається й допомагає доброму формуванню особистості й свідомого громадянина.
Та основне – не виїздити. Можна себе реалізувати тут. І хай не придумують, що немає шляхів до самореалізації. Ми за радянських часів були молодими спеціалістами, яких не дуже хапали на роботу. Мене, до прикладу, на завод у конструкторське бюро не брали через біографію предків. Але ми все одно знаходили можливість реалізовуватись. Тепер усі хочуть відразу великих зарплат і шани. Та авторитет треба заробити працею, а вже потім чекати лаврів.
– То Ваш основний посил до молоді – не покидати рідні краї?
– Уявіть собі, що до вас приходить хтось із знайомих і каже: в мене вдома такий безлад, бруд, щурі ганяють, давайте, я буду жити у вас. Так, приблизно, наші, виїжджаючи за кордон, розказують, що в нас війна, безлад. Хто ж буде розвивати ваше місто, як не його мешканці? Була вражена, як довідалась, що цукровий завод закрився. Але до кого мати претензії, до президента? Та він далеко, й, може, взагалі не знає, що таке місто є. Треба самим щось робити.
Взагалі оця міграція дуже дається взнаки. Бачу по студентах, хто з такої сім'ї, де родичі на заробітках. Ті діти не вчаться, бо є достатньо грошей, і марнуються як люди. Проте негативний приклад показують часом саме ті, які би мали так не робити. Можу перебрати відомих, зокрема львівських, патріотів і політичних діячів, діти яких чудово влаштувалися за кордоном. Значить, вони вважають, що інші діти мають будувати Україну...
Але є й цінна, жертовна молодь. Це би мало бути характеристикою цілого покоління. Сподіваюся, що городенківські гімназисти й усі молоді люди – саме такі.
Оля КОВАЛІВ.
