5 грудня 2024
"Свій дім треба будувати самому!"

"Свій дім треба будувати самому!"



Тетяна Крушельницька:

    Бажаю вам усім, а насамперед ви­пуск­никам, сповнити плани на майбутнє й пам'ятати, що мети можна досягти тільки інтенсивною працею. Щоб ви ніколи не забули рідного міста після навчання у ВУЗах, збагачені знаннями поверта­лися сюди. Це гарне й надзвичайно славне містечко потребує ваших рук, розуму й здібностей. Найбіль­ше нам, українцям, зараз бракує відпо­ві­даль­ності – за свої дії і свою країну. На жаль, вам треба входити в доросле життя у час, коли в країні війна. Та якщо не можете обороняти свою дер­жаву на лінії фронту, то мусите це робити на своєму місці, як і кожен із нас, старанною й відповідальною працею

(Зі слова до гімназистів).

     Як ми вже повідом­ляли, на останній дзвоник до гімназії ім. Антона Крушель­ницького завітала прав­нуч­ка колишнього зна­менитого директора.

"Край" не оминув на­годи поспілкуватись із львівською інтелігенткою – кандидатом фізико-ма­тема­тичних наук, ви­кла­дачем Національ­ного уні­вер­ситету "Львів­ська по­лі­техніка", гро­мадсько-по­літичною діяч­кою Те­тя­ною Крушельницькою – й роз­пи­тати її про вражен­ня від Горо­денки та гім­назії.

– Приїжджали з ма­мою сюди дев'ять років тому, –  поділилася пані Тетяна, – мені спо­доба­лося й тоді, й тепер. Помі­тила зовнішні зміни:  у місті відремонтовані Па­лац культури й Майдан Незалежності, гімназія оновилась. Приємно, що навчальний заклад пре­зентується дуже гарно – цікаве оформлення, квіти, та важливіше, що має дуже гарні результати, високий рейтинг в об­ласті, переможців різного виду конкурсів і олімпіад. Із дітьми трохи по­спіл­кувалася, вони кмітливі й розумні.

Мене як фізика особ­ливо цікавив фізичний кабінет, і дуже задоволена з того візиту, сподобався активний вчитель. Але  шкода, що на ЗНО мало учнів обирають фі­зи­ку. Ми як українське сус­пільство знищили про­мисловість, виробництво, заводи, й нема великого затребування на інженерів фізичного профілю. А треба розвивати цю га­лузь, вона дуже потрібна. Хоча, на жаль, нема й робітничого кваліфікова­ного класу. У Львові збудували японський за­вод і мають проблеми з набором робітників.

  

  – Як активна гро­мад­ська діячка, не­одно­разово депутат Львів­ської міської ра­ди, яку настанову мо­жете дати молодим лю­дям щодо участі в сус­пільному житті? 

– Звісно, не слід стоя­ти осторонь суспільних проблем, проте молоді насамперед треба активно вчитися. Якнайбільше часу приділити навчанню, бо в молодому віці воно найкраще сприймається й допомагає доброму фор­му­ванню особистості й сві­до­мого громадянина.

Та основне – не виїз­дити. Можна себе реалі­зу­вати тут. І хай не при­думують, що немає шля­хів до самореалізації. Ми за ра­дян­ських часів були мо­лодими спеціалістами, яких не дуже хапали на роботу. Мене, до прик­ладу, на завод у конструк­торське бюро не брали через біографію предків. Але ми все одно знахо­дили можливість реалізо­ву­ватись. Тепер усі хо­чуть відразу великих зарп­­­лат і шани. Та авто­ритет треба заробити пра­цею, а вже потім чекати лаврів.



– То Ваш основний посил до молоді – не покидати рідні краї?

– Уявіть собі, що до вас приходить хтось із зна­йомих і каже: в мене вдома такий безлад, бруд, щурі ганяють, да­вайте, я буду жити у вас. Так, при­близно, наші, ви­їжд­жаю­чи за кордон, розказують, що в нас війна, безлад. Хто ж буде розвивати ваше місто, як не його меш­канці? Була вражена, як довідалась, що цукро­вий завод за­крив­ся. Але до кого мати претензії, до президента? Та він далеко, й, може, взагалі не знає, що таке місто є. Треба самим щось робити.

Взагалі оця міграція дуже дається взнаки. Бачу по студентах, хто з такої сім'ї, де родичі на заробітках. Ті діти не вчаться, бо є достатньо грошей, і марнуються як люди. Проте негативний приклад показують часом саме ті, які би мали так не робити. Можу перебрати відомих, зокрема львівсь­ких, патріотів і політичних діячів, діти яких чудово влаштувалися за кор­доном. Значить, вони вва­жають, що інші діти мають будувати Україну...

Але є й цінна, жертов­на молодь. Це би мало бути характеристикою цілого покоління. Споді­ваю­ся, що городенківські гімназисти й усі молоді люди – саме такі.

Оля КОВАЛІВ.

 

 
Оля Ковалів}
Автор

Оля Ковалів