7 жовтня 2024
«Нас сприймали, як захисників!»

«Нас сприймали, як захисників!»




       Уже не вперше ви, дорогі наші читачі, зустрічаєте на наших сторінках історії бійців АТО, які без тіні сум­ніву, дивлячись в очі небезпеці, захищали наші мирні будні під шквалом «вогняних дощів». Сьогоднішня роз­повідь про ще одного сміливця – Михайла Метеньку з Далешового


       Це ім’я для постійних читачів нашого часопису знайоме, адже нещодавно «Край» друкував щоден­ник Михайла зі спогадами про подорож до святих місць Меджугор’я.

       – Михайле, розка­жіть, будь ласка, трохи про себе.

– Родом я із Далешо­вого, навчався у місцевій щколі, після її закінчення у 2002 році вступив до Оде­ської національної ака­­демії зв’язку ім. О. С. По­­пова на факультет «Ін­фор­­маційні мережі». За спе­ціальністю – елек­тро­­ме­ханік лінійних спо­руд, пра­цюю у ПАТ "Укр­те­ле­ком".

– Чи служили в армії до того, як пішли на війну?

– Ні, не служив, але проходив військову ка­фед­ру при академії, де отримав звання молод­шого лейтенанта.

– Як потрапили до зони АТО?

– На роботу надійшла повістка. І вже в серпні 2014-го потрапив до Киє­ва на вишкіл, а далі – в складі першої окремої танкової бригади прибув у зону бойових дій, уже тут отримав звання лейте­нанта. Службу проходив у Донецькій області, в райо­ні Волновахи, у Вугледарі, поблизу Курахового та Єлезаветівки.

       – А що входило у Ваші обов’язки?

– На Сході в польо­вому вузлі зв’язку я був на посаді заступника на­чальника ПВЗ із оз­броєн­ня. У мої обов’язки вхо­дило підтримання тех­ніки в бойовій готовності, забезпечення її пальним та запчастинами.

– Скільки часу Ви захищали нашу землю від окупанта?

– В зоні АТО я відслу­жив майже 5 місяців, безвиїзно. Зважаючи на далекий шлях додому, а це доба в дорозі, воював без відпустки. 13 вересня демобілізувався.

– Як реагували на українське військо міс­цеві мешканці?

– Бувало по-різному, інколи дуже вороже, з криками й лайкою, та все ж більша частина людей сприймала нас не як во­ро­­гів, а як захисників. Був такий випадок, коли ми проходили колоною через Вугледар, місцеві меш­канці стояли під бу­дин­­ками зі синьо-жов­тими і червоно-чорними прапо­ра­ми, а коли ми зупини­лися, діти підбі­гали до нас і роздавали маленькі си­ньо-жовті прапорці.

       – Як допомагала дер­жава?

– Із самого початку мені видали форму й бер­ці, та їх не вистачило навіть на кілька місяців, форма стерлась ще в «учебці». На нову люди збирали гроші, отримав кошти від колег по роботі, також дуже допомогли працівники та студенти Городенківського профе­сійного ліцею. За зібрані кошти було придбано зи­мові берці, бушлат, нап­лічник, ремінь та інші, потрібні на війні, речі, підприємець Андрій Манд­рик допоміг придбати спальник і термобілизну.

– Які моменти з АТО не забудуться ніколи?

– Одного разу нам затопило бліндаж, вода сягала одного метра, по­над 2 години ми всі ви­чер­пували її відрами, щоб урятувати свій прихисток. Крім того, кожної ночі, від 21-ої години, немов грім, котилася безперерв­на канонада обстрілів, і так до 2-3-ої години ночі. Ці звуки врізались у па­м’ять, незважаючи на те, що ми були далеченько, за 10 кілометрів від пер­шої лінії.

       – Чи спілкуєтеся за­раз зі своїми товариша­ми по зброї?

– Так, маю багато таких друзів, часто здзво­нює­мося, переписуємось у соцмережах. Навіть у гості до мене приїжджав побратим із Києва.

       – Цікаво почути Ва­шу думку про ситуацію в нашій країні. Чи дов­го ще триватиме кро­во­пролитна війна?

–  Ситуація наразі дуже сумна, зараз у світі розіг­рує­ться велика шахова партія, де верхи ділять владу між собою, не пи­таю­чи думки простого народу. Війна, на жаль, триває, і хтозна, коли прийде той довгоочіку­ваний мир, думаю, ще нескоро. Бої можуть роз­тяг­нутися на роки.

                   – Чим займаєтесь після повернення із зони АТО? Що планує­те робити далі?

– Наразі повернувся на своє місце роботи в «Укр­­теле­комі». Планую відпо­чинок за кордоном, дуже хочу побачити, як в інших країнах люди жи­вуть.

– Що побажаєте на­шим читачам?

– Хочу побажати най­голов­нішого для кожного українця – мирного неба та рідної землі під ногами.

Спілкувалась

Любов ЛЕВІНСЬКА.
Любов Левінська}
Автор

Любов Левінська