Ми знову розповідаємо вам, наші дорогі читачі, про молодих і талановитих краян, які, незважаючи на свій юний вік, уже чимало досягли саме в Україні. Тож знайомтеся з братами-лікарями Романом та Юрієм Гуцуляками з Городенки, які своє життя присвятили порятункові людей
Маючи в наставниках видатних світил медицини, вони йдуть у ногу з часом і щодня удосконалюють свої вміння.
– Хлопці, розкажіть про себе, де навчалися?
– Роман: Окрім навчання у ЗОШ №1, багато займався танцями – брав активну участь у двох гуртках народного танцю: із 5 років у "Покутянці" (худ. керівник – Василь Шевчук) і в Центрі дитячої та юнацької творчості, із 6 класу відвідував гурток бального танцю під орудою Світлани Жуковської. Закінчив школу із золотою медаллю. Ще під час навчання захопився англійською, планував вступати на факультет іноземних мов, але доля вирішила інакше. В один момент не захотів пов’язати своє життя із вчителюванням чи перекладацтвом, і прийшла мені думка піти в медицину, позаяк до неї в мене лежала душа. Тож закінчив Вінницький медичний університет ім. М. Пирогова, і все завертілося навколо лікарняної справи. Працюю наразі кардіо- та судинним хірургом.
– Юрій: Навчався у ЗОШ №1, як і старший брат закінчив Вінницький медичний університет за спеціальністю «Педіатрія». Тепер працюю лікарем-інтерном за спеціальністю «дитячий анестезіолог-реаніматолог» у Київській обласній дитячій лікарні. Під час навчання брав активну роль у житті університету, був членом різних студентських структур та організацій. Проявляв активну громадську позицію як у житті університету, так і в житті медиків Вінниці.
– У чому саме полягала громадська діяльність?
– Це були волонтерство й розвиток проектів для допомоги онкохворим дітям. Оскільки активності мені не позичати, то після занять шукав додаткової інформації на різноманітних гуртках, де розвивав навички розробки наукових досліджень, які потім презентував на університетських, всеукраїнських та міжнародних конференціях, у статтях, публікаціях і презентаціях. Неодноразово був призером олімпіад із хірургії особисто і як член університетської команди «ДНК Гіппократа». Також брав участь у стажуваннях у провідних клініках України й за кордоном – в Італії (Палермо), Латвії (Рига), США (Дестін, штат Флорида).
– Як склалося життя після навчання?
Роман Гуцуляк
– Роман: Вступив на інтернатуру і почав працювати на кафедрі хірургії на посаді старшого лаборанта. Захистив магістерську роботу – отримав ступінь магістра медицини. Відтак пройшов курси в Інституті Амосова зі спеціалізації "Хірургія серця та магістральних судин". Із часом розпочав роботу у Вінницькому лікувально-діагностичному центрі серцево-судинної патології на посаді лікаря-хірурга. Вступив до аспірантури, де навчаюся вже два роки, викладаю серцево-судинну хірургію.
– Юрій: Після переїзду до Києва був час адаптації, далі почав шукати можливості втілення своїх амбіцій. Торік я почав працювати в одній із найкращих медичних платформ України «UAMED». Основними її напрямками є організація різних освітніх проектів у галузі медицини, таких як конференції, зустрічі з відомими людьми, закордонні й українські стажування, хірургічні й терапевтичні школи, висвітлення актуальних медичних новин, для того щоб розвивати українську медицину. Наразі обіймаю посаду заступника керівника з внутрішніх зв’язків.
– Чому вибрали саме професію лікаря?
– Роман: Ця робота, насамперед, корисна й динамічна. Досить багато нових технологій, тому великі можливості активно розвиватись, спілкуватися з цікавими людьми. І все це не без участі колективу, який досить об’ємно дозволив професійно рости. В нашому центрі наразі 6 лікарів, і ми третій рік поспіль перші в Україні за кількістю успішних операцій. Паралельно з кардіохірургією займаюся і судинною хірургією, проводжу внутрішньосудинні операції на судинах та артеріях ніг.
– Скільки в середньому триває операція?
– Хоч судини – це дуже делікатна справа, та операційне втручання триває близько 1-1,5 год. Найдовша операція за моєї практики – 9 годин. За день можу їх зробити до дванадцяти.
– Юрій: Цю професію вибирав свідомо й цілеспрямовано, ще зі школи працював на те, щоб успішно скласти іспити до медичного університету. Любов до медицини прийшла поєднанням різних компонентів. Я вважаю, що одним із них є інформація, закладена на генному рівні від бабусі, яка працювала лікарем-неврологом. Інший фактор – це старший брат, який навчався на той час у медичному університеті. Його цікаві розповіді про процес навчання, історії людей, про цінність здоров’я в житті захоплювали мене, після чого я декілька разів приїжджав до нього в гості, а він робив мені оглядові екскурсії університетом. Атмосфера навчального закладу мене дуже вразила, закріпив ефект музей-садиба Пирогова, де побачив усі винаходи та праці видатного хірурга, а також процес розвитку медицини.
Юрій Гуцуляк
– Які найскладніші випадки траплялися за весь період роботи?
– Юрій: Одним із цікавих випадків було лікування пацієнта 11 років, у якого діагностували правець. Це гостре інфекційне захворювання, яке вражає нервову систему. Правець проявляється сильними судомами, смертність від нього сягає 70%. Єдиний спосіб запобігти хворобі – вакцинація. Правець може виникнути після будь-яких травм із пошкодженням шкіри та слизових оболонок, забруднених спорами збудника. Оскільки профілактика від цього захворювання є обов’язковою і входить до переліку в календарі щеплень, але випадки захворювання правцем поодинокі не лише в Україні, а й у Європі. Причиною захворювання згаданого хлопчика стала відмова батьків від щеплень у зв’язку з релігійними переконаннями. Лікування відбувалося у відділенні інтенсивної терапії упродовж двох місяців. Після правильного лікування пацієнт не лише вижив, а й із позитивною динамікою вирушив на подальшу реабілітацію. Чому вибрав цей випадок? Тема вакцинації нині дуже актуальна, оскільки в Україні вирувала епідемія кору, одна з найбільших у Європі. Це все є наслідком інформаційної війни проти вакцинації. На жаль, від цього страждають люди різного віку, а все через дефіцит знань у цій області.
– Хто допомагає, підказує у роботі?
– Роман: Наставники, з якими ми працюємо пліч-о-пліч. Передусім, це троє колег, у яких я вчився: Олег Сергійчук, доцент, мій науковий керівник у магістратурі, ідеолог моєї роботи. Велику роль також відіграли наш начмед Ігор Данильчук – один із кращих інтервенційних кардіологів України й чудовий кардіохірург Володимир Распутін. Це по суті троє людей, які вчили, підтримували мене і продовжують це робити. В будь-який час, навіть уночі, вони готові приїхати й допомогти. А в науці – це теперішній науковий керівник моєї аспірантської роботи Вікторія Петрушенко. Вона мене тричі запрошувала розвиватись у науковому напрямку, та лише два роки тому погодився. Ми з нею почали досить цікаву роботу з використання стовбурових клітин для відновлення серця. Побачимо, що з цього вийде. Загалом Україна – досить перспективна держава. І переконаний, немає умов, де не можна розвиватись. Головне бажання.
– Юрій: Поки працюю під чітким контролем старших колег у відділенні, на кафедрі допомагає куратор. Велику роль у розвитку відіграє мій старший брат Роман. Він мотивує мене, показуючи своїм прикладом, що, незважаючи на свій молодий вік, можна досягнути досить багато. Ще одним авторитетним учителем і наставником є Ростислав Валіхновський. Разом ми працюємо в рамках проектів UAMED на базі Інституту хірургії лікаря Валіхновського, тому є можливість часто спілкуватись і спостерігати за роботою клініки. Для мене він є прикладом поєднання високоспеціалізованого хірурга й Людини з великої літери. А також Борис Тодуров. Разом із Ростиславом Валіхновським вони є одними з найвідоміших лікарів України як за рівнем публічності, так і в професійній сфері – завдяки топ-рівню виконання операцій і організації роботи для лікування пацієнтів. Після спілкування з ними заряджаєшся нереальною силою нових звершень, оскільки ці люди своїм прикладом показують, що все досяжно.
– Що думаєте про медичну реформу? Чи полегшить вона життя українцям?
– Роман: У її кінцевому результаті людина буде змушена себе полюбити, а не, як часто буває, звертатися до медичного закладу, коли вже нічого не допомогло. Медицина в такому стані, як тепер, не може існувати. На сучасному етапі вона є досить дорогою, а наша держава не може належно забезпечити галузь. Вже минув період лікування анальгіном, а сучасні технології – досить дорогі. Де ж узяти гроші? Кількома шляхами. Насамперед, не допустити пацієнтів до того стану, коли для лікування потрібні великі кошти. Людина має без примусу проходити медогляд, тобто сама за себе переживати й турбуватись. Нас би дуже виручала страхівка, але ми ще не готові до страхової медицини. Щодо сімейної медицини, то все це робилося спонтанно. Вказали на того чи іншого пальцем і сказали – будеш сімейним лікарем. Люди були неготові: ні розуміння, ні забезпечення, ні техніки, ні підтримки, ні оплати. Канада до цього йшла 15 років, а то й більше. Загалом ідеологія медичної реформи – добра і прийнятна, а її реалізація не може відбутися у короткий термін. Адже неможливо зламати людський світогляд за півроку.
– Юрій: Наразі в медицині досить важка ситуація. По-перше, цілі, поставлені за основу медичної реформи, та план її реалізації – теоретично якісні й поєднують у собі деталі моделей системи охорони здоров'я передових країн світу, але, на жаль, рівень реалізації бажає очікувати кращого. Оскільки реформи виконуються на 40-50%, а далі призупиняються у зв’язку із дефіцитом коштів або зміною керівників у профільному міністерстві, які згодом вирішують змінити суть реформи знову. По-друге, спостерігається тенденція до зменшення високоспеціалізованих кадрів у сфері медицини. Адже вимоги до медичних працівників збільшуються із кожним роком, а рівень зарплатні залишається одним із найнижчих серед працівників державного сектору. Поєднання цих факторів змушує молодих спеціалістів шукати кращої долі за кордоном чи в іншій, не медичній, сфері діяльності, а старших спеціалістів позбавляє мотивації для надання якісних медичних послуг та самовдосконалення. Та все ж є надія, що зміни, які відбуваються, приведуть до позитивних наслідків. Потрібно трішки потерпіти. Я вірю в українську медицину, й тому ми разом із командою платформи UAMED створюємо низку навчальних різнопрофільних шкіл, стажувань та конференцій, щоб розвивати медиків і медицину в цілому.
– Які плани на майбутнє?
– Роман, Юрій: Планів багато, всіх карт відкривати наразі не будемо. Час покаже, чи все заплановане здійснилось, але скажемо, що плануємо й надалі працювати й розвивати українську медицину.
Любов ЛЕВІНСЬКА.
Юлія МИХАЙЛЮК.
