1 жовтня 2022
Марія Давибіда:  Після Революції гідності  люди більше повертаються  до етнічних коренів

Марія Давибіда: Після Революції гідності люди більше повертаються до етнічних коренів



 

Чи чули ви таке слово, як «згарда», чи знаєте, що воно означає? Є у нашому місті жінка, котра не лише знає зна­чен­ня цього сло­ва, а й власноруч виготовляє цей давній, етнічний і для українців рідний скарб. Для тих, хто не знає, що таке згарда, трішки розпові­мо. Згарда — намисто, архаїч­на гуцульська прикраса, вва­жалося, що вона слугує оберегом, який захищає людину від різних напастей. Архео­логічні знахідки свідчать про те, що згарда була загальновідомою жінкам і дівча­там на початку християнського періоду княжої України-Руси. На жаль, про ці давні вироби збереглося дуже мало інформації, та городенків­чанка Марія Дави­біда продовжує їхню історію, з кожним днем більше популяризуючи гуцульські згар­ди. Нам удалося поспілкуватися із майстринею та дізнатися багато цікавинок, про які раніше й не здогадувалися

– Пані Маріє, розка­жіть, як відбулося Ваше знайомство зі згар­да­ми?

– Відколи себе пам’я­таю, із самого дитинства любила робити прикраси – собі, сестрі, дарувала подругам. Навіть не знаю, коли відбувся той перехід від хобі до професії. А як уперше побачила на ек­рані згарду, відразу стало ціка­во, чи зможу її повто­рити, адже це був на­багато ви­щий рівень, ніж те, що робилося до цього. Зро­била першу, вона мені вдалася, тоді почала одна за одною виготовляти їх професійніше. Спочатку першими поціно­вува­ча­ми, критиками моєї твор­чості й покупцями були друзі та родичі. Завдяки їм зрозу­міла й напрямок, почала читати літературу, щоб зануритись у це глиб­ше, більше дізнатися про ви­ріб. Люди питалися мене, «що то таке?», тож із мого боку було б не професійно не знати фак­тів про те, що виго­тов­ляєш. Тому я шу­кала інформацію і в книж­ках, і в інтернеті, по дріб­ках звідусіль, адже на нині збереглося дуже мало відомостей про згар­ду. Взагалі про гу­цульський побут, кос­тюми, прикраси багато цікавого втрачено й не передано наступним по­колінням. Люди нині по­вертаються до свого ко­ріння, а інформації – об­маль. Приємно, коли вони хочуть знати більше про згарду. Навіть деколи си­дячи в черзі в по­лік­лініці, проводжу  ледь не цілі лекції, розповідаючи про цей виріб.

–  Хто Ви за осві­тою? Ким раніше пра­цю­вали?

– Я – інженер-педагог, зовсім не пов’язана з творчістю професія, але якось так вийшло, та ще й змалку хотіла щось робити своїми руками. Була приватним підприєм­цем, мала свій магазин, і не могла навіть подумати, що моє хобі виллється у таке русло. Зараз моїм захопленням і професією є згарди.

– Де ви берете мате­ріа­ли для Ваших виро­бів?

– За чотири роки вже маю своїх постачальників матеріалу, тобто натураль­ного каменю, є свої ну­мізмати, які постачають мені стародавні монети, ювеліри, котрі виго­тов­ля­ють спеціальні хрести для згард, є магазини з фур­­ніту­рою, із влас­ни­ками яких спів­пра­цюємо.

Марія Давибіда:  Після Революції гідності  люди більше повертаються  до етнічних коренів

– Що означає слово «згарда»?

– Згарда частково пе­рек­ладається як об’єд­нання, оберіг, закрите коло. Стовідсоткового перекладу не існує, адже це настільки прадавнє слово, що ніхто навіть не знає, від якої мови воно походить. Цікаво, що згарду не роблять, її зби­рають. Це суміжна праця майстрині та ювеліра, й коли все зібрано воєдино, ти замикаєш коло зас­тібками-чепрагами, лише тоді згарда готова.

– А скільки часу зай­має збирання однієї згарди?

– Буває по-різному, залежно від настрою, чи складності згарди. Буває так, що одну складну згарду можу зробити на одному подиху за кілька годин, а деколи виріб розпадається, нерівний, мушу розбирати. Буває, що фурнітуру замовлю, а її треба чекати, бо немає зараз у наявності. Тому прошу в людей більше часу, а як зроблю швид­ше, тоді про це їм пові­домляю.

– Ви робите лише згарди, чи й іншу бі­жутерію?

– Я роблю усе, що пов’язане з прикрасами. Час­то просять зробити ве­сіл­ь­ні чи випускні комп­лек­ти, прикраси на во­лос­ся.

– Чи є нині попит на згарди? Адже все-таки виріб ще не дуже поши­рений.

– Важко сказати. Один місяць може бути пусто, а другий – густо. Після революції Гідності люди більше повертаються до етнічних коренів. Най­першим популяризатором згарди є саме я, нама­гаюсь одяга­ти їх за першої мож­ливості. Часто їдучи у справах, довершую ними свій образ, зупи­няють мене на вулиці, запи­тують: що це? Як це називається? І я розпо­відаю усім охочим знати більше. Почастішали за­мов­лення зробити згарду до офісної сорочки, на ділові зустрічі чи кон­ференції, адже щодня вишиванку не одягнеш. Згарда стає модною на щодень, до будь-якого одягу, на будь-який захід. Одного разу в переддень весілля, коли плетуть вінок, мене дуже вразило, як свекруха майбутній невістці одягала на шию старовинну згарду. Не золотий ланцюжок, як зараз модно, а саме згар­ду. Й, як майстриня, була щаслива, адже саме тоді відбулося те, що нази­вають зв’язком поколінь. Бачила таке всього один раз, та, думаю, із часом це буде поширюватися.

– Яка згарда, Вами виготовлена, була для Вас найоригі­наль­ні­шою?

– Я лише на початку свого творчого шляху, й найоригінальніші вироби – ще попереду. От якраз незвичним було замов­лення такої стриманої «офіс­ної» згарди, яку в мене замовила жінка для зустрічі з іноземними парт­не­рами. Вони були в зах­ваті від побаченого, ка­зали, що раніше такого ніде не бачили. Інколи трап­ляються такі замов­ники, котрі хочуть собі під виши­ванку, але «кращу, як у коліжанки», а ти собі ду­май, яке в тої коліжан­ки, роби то, що не знаю що. Та я завжди нама­гаюся ро­би­ти так, як для себе, та­ку згарду, яку б я одягла сама.

Марія Давибіда:  Після Революції гідності  люди більше повертаються  до етнічних коренів

– Чи не виникає у Вас бажання залишити якусь згарду собі?

– Буває, і дуже часто. Одного разу, зібравши згарду, вирішила, що якщо не продам, то за­беру собі, та вона дуже скоро продалася.

– Якщо зі згардою щось станеться, Ви змо­­­жете її переробити чи відновити?

– Свою роботу я вико­ную якісно, тому що ко­жен повинен відповідати за те, що він виготовляє і пропонує людям – чи то коваль, чи художник. На свої згарди я навіть даю гарантію один рік. Моє намисто виплекане ду­шею, адже в кожному виробі я залишаю час­точку своєї душі. Я не роблю 20 намист, щоб збагатитися. На першому місці в мене якийсь арт, мистецтво, щоб мені не було соромно сказати, що це моя робота. Комусь вони можуть подобатися, хто може казати, що це несмак, але виконана вона якісно. Завжди йду людям назустріч. Був випадок, коли замовниця вибрала виріб, у якому дуже багато фурнітури, вона виглядала трохи забитою, і я про це казала, та жінку не можна було переконати. Через деякий час вона мені зателефо­нувала й попросила пере­тягнути згарду, поза­би­рати зайві деталі, так, як радила зі самого початку. Я бачу в голові вже го­товий виріб, розказую про нього людям, деякі погоджуються, інші хо­чуть по-своєму. Клієнт завжди правий, у кож­ного свої смаки.

– А не було випадків, коли згарди рвалися?

– Ні, за чотири роки таких випадків не було, сподіваюсь, що й не буде. Я дуже відповідально підходжу до роботи, роб­лю, як для себе, закріп­люю нормально, заклеюю для міцності спеціальним біжутерним клеєм, чого не роблять інші майст­рині. Мені приємо, коли люди носять мої згарди із задоволенням, я – за процвітання у будь-яких сферах, за те, щоб люди раділи.

– Що побажаєте чи­та­чам?

– Хочу побажати на­шим краянам любити Ук­раїну, любити свій край, вивчати його культуру, історію і традиції. Адже це така невичерпна кри­ниця! Популяризуйте їх у всіх куточках планети . Бо нам таки є чим пишатися.

Спілкувалася  Любов ЛЕВІНСЬКА.

 
Любов Левінська}
Автор

Любов Левінська