Назар Левінський: "Слухайте українське"

 

«Край» продовжує для вас, наші дорогі читачі, цікаві розповіді про талановиту молодь Городенківщини, яка прославляє наш мальовничий край в усіх усюдах. Сьогодні познайомимо із талановитим співаком і музикантом, городенківцем  Назаром Левінським, котрий люб’язно погодився розповісти нам про себе

– Народився я у Городенці, закінчив ЗОШ №1, загалом мав досить творче дитинство. Ходив до музичної школи з класу «гітара» до наставника Володи­мира Гродзінського, також від­відував гурток дитячого читання, який вела моя мама Антоніна Левінська в тодішньо­му Центрі дитячої та юнацької творчості, й брав участь у вокально-інстру­ментальному ансамблі під керів­ництвом Ігоря Бабінця. Склалося так, що й надалі життя своє пов’язав із творчістю, виступами й концертами.

– Чому обрав саме музи­ку? Чи не думав займатися чимось іншим?

– Думав. Починав у ЦДЮТ як читець, декламатор, по закінченні школи хотів вступати або на режисуру, або на щось пов’язане з акторською май­стер­ніс­тю. Але мама мене від­радила, незважаючи на те, що батьки працюють у цій сфері. Більше варіантів не було. В школі в мене не складалось ні з математикою, ні з фізикою, ні з жодними точними науками, тож я вирішив іти за покликом душі, адже музика завжди була мені близькою до серця. Ще змалку завжди її слухав, любив дивитися якісь концерти, запи­сував їх на відеокасети, згодом – на диски. Освоїв гру на кількох музичних інструментах.

– Цікаво, на яких ще му­зич­них інструментах гра­єш?

– Трохи володію фортепіа­но, граю на сопілці.

– Чи пам’ятаєш свій пер­ший виступ?

– Звісно, свій перший вис­туп пам’ятаю. Ой як же я тоді боявся, від хвилювання тряс­лися руки. Той виступ був у Центрі дитячої та юнацької творчості, мама мені давала настанови перед виступом. Пам’ятаю, як виходив на сцену, але що то було за свято й чи я читав вірш, не пам’ятаю. Закар­бу­вався сам момент виходу на сцену, що було дуже страшно й уже як потім зі сцени вийшов. Хоча то й не дивно, мені тоді було років шість-сім.

– Куди ж пішов учитися після школи?

– Після закінчення ЗОШ №1 і музичної школи вступив до Чернівецького училища мис­тецтв ім. Сидора Воробкевича за спеціальністю «музичне мистецтво», також із класу гітари. Там уже почав займа­тися професійніше не лише музикою, а й співом, ходив на заняття до досить відомої не тільки в Чернівцях, а й в Україні викладачки вокалу Марії Когос, у якої брали уроки Ані Лорак, Катерина Бужинська та багато відомих співаків. У неї займав­ся вокалом, крім цього, пра­цю­вав у Чернівцях у карао­ке-клу­бі, виступав на концертах. Саме тут я зробив свої перші кроки на велику сцену. Вже після закінчення училища постав вибір: або залишатися в Чернів­цях і там продовжувати навчан­ня й працювати, чи їхати в якесь інше місто. Я обрав Івано-Франківськ і переїхав туди. Згодом вступив до Прикар­патсь­кого національного універ­си­тету ім. Василя Стефаника в інститут мистецтв. Уже навчаю­чись, через деякий час познайо­мився із хлопцями з гурту «Будьмо». Колектив був уже повністю сформований, хоча ще тоді студентський, адже хлопці навчалися в інституті мистецтв. Склалося так, що згодом один учасник покинув гурт і мені запропонували місце. Я, звичайно, погодив­ся, адже до того бачив багато їхніх виступів, стежив за їх­ньою творчістю, разом неодно­ра­зово виступали на концертах. Далі ми вже працювали разом.

Гурт "Будьмо"

– Знаємо, що гурту «Будь­мо» цьогоріч десять років. А скільки вже ти в ньому?

– Так, дійсно, колективу вже десять років. Спершу він був студентським, кількість учасни­ків змінювалась – було шість, вісім вокалістів у різні роки й періоди його творчості. Потім вирішили, що потрібно бути компактнішими, й зупи­нились на чотирьох учасниках. Наразі колектив є самостійним, оскіль­ки всі вже закінчили навчання. Я в гурті – вже п’ятий рік.

– Чи займаєшся творчістю ще десь, окрім «Будьмо»?

– Так, уже другий рік є учасником ще одного гурту під назвою «Вlackstone». До речі, там грає і наш земляк Роман Гродзінський. Це кавер-гурт, ми переграємо вже відому музику. Тобто, це інструментальний живий колектив, де я – гітарист і вокаліст.

– Чим займаєшся, окрім музики?

– Окрім музики? Напевне, весь мій час зайнятий саме нею. Так складається, навіть коли в нас немає концертів чи кор­поративів, усерівно йде робота над тим, щоб вони були. Робимо рекламу, викладаємо фо­тогра­фії, студія, репетиції – і так із дня у день.

– Ви багато виступали, вже встигли побувати в бага­тьох містах. Де найщиріший глядач, де отримали неза­бутні емоції?

– Всюди бувало по-різному. Є публіка, яка хоче від тебе, можливо, чогось більшого, ніж ти можеш дати. Є, звичайно, концерти, які запам’ятовуються, коли від початку до кінця за сценою і чекаєш на свій вихід. От нещодавно довелося висту­пати в Києві, в Палаці "Україна", на творчому вечорі Вадима Крищенка. Це саме один із таких концертів, які найбільше закарбовуються в пам’яті. Дуже тепло й щиро нас зу­стрічали на Сході, де ми дали дванадцять концертів містами Донеччини та Луганщини, від Маріуполя до Щастя по всій лінії фронту. Перебували там практично два тижні, й усі ті концерти були для нас особ­ливими. Запам’яталося, коли мужні хлопці, які воюють, захищають нашу країну, пла­кали, слухаючи наші патріотич­ні пісні, підходили після концер­тів, дякували, просили передати привіт родичам, друзям, адже багато зустрічали й наших земляків із Городенківщини. Там була по-справжньому особлива атмосфера.

– Чи не було страху, адже за кілька кілометрів точить­ся війна?

– Чесно, було страшно. Деколи було чутно вибухи та канонади пострілів, особливо вночі. Дві ночі ми ночували в Попасній, то там гатили не на жарт, постріли були дуже гучні, спати не могли, адже були за п’ять чи шість кілометрів від лінії фронту.

–  Що в твоїй роботі вик­ли­кає найбільше емоцій?

– Ну, звичайно ж, це вихід на сцену, сам процес, підго­товка, записи, репетиція, саунд­чек тощо. Кожен рух і подих під час виступу викликає позитивні емоції.

– Хто пише вашому гурту музику та пісні?

– Загалом усі слова покла­дені на музику Володимира Дом­шинського, це відомий ком­позитор, який пише Бобулу, По­повій, квартету «Гетьман». Є багато пісень на слова Вадима Крищенка, Ніни Дівіль, Василя Сав’юка, також слова до пісень пише й наш художній керівник, учасник гурту Ростислав Коваль.

– На твою думку, коли в нашій країні відбудуться позитивні зміни?

– Думаю, зміни настануть, коли прийдуть молоді люди, не зіпсовані владою і грошима. Ті, які ніколи не займали високі посади.

– Які плани на майбутнє?

– Планую займатися музи­кою й надалі, розвиватися, рости в цьому, виступати, творити щось нове для слу­хачів і глядачів. Є в планах ще декілька пісень, спрямованих на підтримку патріотичного духу наших захисників.

– Що побажаєте читачам?

– Читати українське, слухати українське, любити свою краї­ну та читати газету «Край».

Спілкувалася Любов ЛЕВІНСЬКА.