7 жовтня 2024
Дві сестри у  "Країні  можливостей"

Дві сестри у "Країні можливостей"



 

Цикл матеріалів про наших краян за кордоном триває. В цьому числі "Краю" – це цікава історія успіху Наталії Петришин у канадському Саскачевані. Ця мила й приємна дівчина ще раз доводить нам усім – за своє щасливе майбутнє потрібно боротись. Щоправда, шкода, що розумні дівчата все частіше реалізовують себе не в Україні, та щиро тішимось успіхам Наталі за океаном. Їй справді щемить за Батьківщиною і час від часу відвідує рідних, та своє майбутнє бачить у Канаді. Недаремно наша краянка називає її "країною можливостей"…


– Наталю, які цікаві моменти пригадуєте із гімназійного життя?

– Навчання завжди для нас було цікавим. Прига­дую гомінливі й веселі ре­пе­тиції хору, приготування до мистецьких подій, ну і, звичайно, незабутні ви­пускні вечори. Тут зав’я­залися міцні дружби, які й надалі підтримуються на­віть через далекі відстані. В гімназії я довідалась, як здобувати знання, що ста­ли основою для подаль­шого навчання і кар’єри. Величезну дяку за це від­даю нашим безцінним і фаховим вчителям!

– Що змусило емігру­вати до Канади? Який був поштовх?

– Під час навчання в Івано-Франківському уні­верси­теті нафти й газу я отримала можливість по­їха­ти на технічне стажу­вання до Енергетичної Корпорації "СаскПавер" ("SaskPower") у провінції Саскачеван.

Мене вразила ця краї­на, тому вирішила спря­мувати всі свої сили, щоб потрапити туди знову після закінчення магістратури з метрології та вимірю­валь­ної техніки. Я посилено вивчала англійську мову для здачі міжнародного тесту IELTS та подала доку­менти для вступу в ма­гістра­туру з інженерії в декілька вищих нав­чаль­них закладів Канади. Об­рала Університет Саска­чевану в місті Саскатун як свою нову альма-матер і вирушила в дорогу на здо­буття нових знань і квалі­фікацій. За декілька років академічних старань ста­ла магістром з електричної інженерії й була прийнята на постійну роботу в ту ж  Саскачеванську Енер­­ге­тичну Корпорацію "Саск­Павер" інженером-елек­три­ком, де вже пра­цюю понад 5 років.

– Розкажіть, будь лас­ка, про канадське життя, його плюси й мінуси.

– Я завжди називаю Канаду "країною можли­востей". Щоб чогось досяг­нути, треба важко пра­цювати в будь-якій сфері. Але ця праця цінується та є можливості реалізувати свій потенціал, лише б хотіти їх знайти.

Також це країна щирих і відкритих людей, пере­повнена не тільки корін­ними мешканцями, але й емігрантами з усіх країн світу. Порядок і закон по­ва­жається та дотримує­ться, а традиції різних ку­ль­тур плекаються й пере­даються з покоління в по­ко­ління. Канадці пишаю­ться своєю етнічною різно­манітністю і відрізняються простотою та приємністю в спілкуванні.

Одна з найчудовіших принад Канади – недо­торкана й захищена при­рода. Через драматично-скелясті високогір’я і роз­кішні ліси, безмежні сте­пові прерії та глибинно-чисті озера країна тяг­неться аж до берегів трьох океанів. Канада напов­нена багатством флори й фауни, які закон суворо оберігає, а мешканці ці­нують.

Тяжким аспектом жит­тя в Канаді є довгі й холодні зими, які тривають 5-6 мі­сяців у більшості про­вінцій. Морози з поривами вітру досягають -40оС. Пр­овінція Саскачеван, де я мешкаю, за територією рівна всій Україні, але меш­кає тут лише 1,1 міль­йонів людей. Це спричиняє розкида­ність інфра­струк­тури та змушує всіх долати по­рівняно великі відстані щодня за кермом.

– Навчання в Канаді відрізняється від україн­ського?

Великою відмінністю здобутку вищої освіти в Канаді є самоосвіта. Уні­верситет є орієнтиром на­прямків для студента, але більшість матеріалів пот­рібно опрацьовувати са­мотужки. На мою думку, ця методика краще готує до реалій життя й кар’єри. Головним починанням у системі освіти є етика, яка відображається в чесності студентів і прозорості оці­нювання.

Навчання в університеті може починатись не лише після закінчення школи, але й значно пізніше. Чи­мало випускників пра­цю­ють, подорожують, пізна­ють свої інтереси, щоб зробити правильний вибір професії. Здебільшого сту­денти працюють, щоб під час навчання мати змогу себе утримувати.

Найголовніше, вища освіта в Канаді не є легкою, але високо цінується робо­тодавцями. Організації бачать велику цінність у молодих спеціалістах, тому створюють відповідні мож­ливості для їх розвитку. Це й приваблює високо­по­тенційних людей з усього світу мандрувати до Ка­нади для навчання та пра­ці.

– Чим Вас приваблює інженерія? Чому саме цей фах?

– Захоплення фізико-математичними науками та іноземними мовами розвивалося в мені ще з гімназійних років. Цим щиро завдячую нашим учи­телям. Коли прийшов час зробити вибір щодо вищої освіти, батьки порадили спрямувати свої зусилля в технічний профіль, адже англійську могла вдоско­налювати самостійно.

Університети дали мені знання й поштовх до їх реалізації. Головні аспекти інженерії, які змушують мене любити цю професію, це технічні задачі – вони підпорядковуються точним і цікавим розв’язкам. А результат перевіряється в реальних умовах і при­носить користь нашому суспільству. Окрім того, ця сфера ніколи не стоїть на місці, а динамічно роз­вивається у всіх напрям­ках. Це сприяє постійному розширенню знань про майбутнє нашої планети. За декілька років навчання і праці в Канаді я мала змогу презентувати свої технічні знахідки та на­бувати знання на між­на­родних конференціях у Ванкувері, Монреалі та Чикаго.

Стереотипи професій створюють страх для дівчат працювати в технічній га­лузі. З мого досвіду ще не зустрічався проект, який неможливо було втілити, якщо ти є фахівцем своєї справи. Як завжди кажуть мені батьки, потрібно ста­вити собі цілі й наполег­ливо працювати для їх досягнення. На мою думку, головне – не боятися по­трапити у щось невідоме.

– А як щодо дозвілля? Чим у провінції Сас­ка­че­ван може себе зацікавити молодь?

– Молоді люди дуже активні в спорті й зай­маються ним задля за­доволення і зміцнення здоров’я. Я брала участь у доджболі та фрізбі в де­кількох сезонах.

Окрім того, в провінції відбуваються різноманітні фестивалі та конкурси, існують культурні спілки з різних країн, які органі­зовують чимало цікавих подій. Величезним захоп­ленням для саска­чеванців є вболівання за їхні улюб­лені команди ка­над­ського футболу, хокею та лакросу.

Мандрівка країною і світом також є пріо­ри­тетом для всіх поколінь. Виїзд до озера на вихідні, кількаденний похід у гори чи навіть сезонна подорож новим континентом є спо­собами пізнання світу, єд­нання себе з природою і вивчення життєвих шляхів у різних куточках світу.

– У позаробочий час чим займаєтесь? До чого ще лежить душа?

– Влітку захоплююся гірськими походами до Скелястих гір Альберти та Британської Колумбії. Під­­ко­рення мальовничих гір­ських хребтів та вер­шин захоплює дух. Займа­лася річковою греблею, катан­ням на каное, каяку та велосипеді. В зимовий час здебільшого тре­ную­ся в спортзалі й постійно ви­про­бовую нові заняття –  лижі, йогу, бойові мис­тецтва, ске­лела­зіння, бокс.

Намагаюся залучатись у різні події волонтером. До прикладу, допомагала організовувати україн­сь­кий фестиваль у Саскатуні та міжнародну інженерну конференцію, проводила заняття в дитячому таборі та координувала події з інженерії для жінок. Люб­лю також читати книги про лідерів сучасності в різних сферах та працювати над самовдосконаленням. Ну і, звичайно, багато подо­рожую, що приносить мені величезне задоволення!

– В Україну колись пла­­нуєте вернутися?

– Хоча й сумую за роди­ною та Батьківщиною, та своє майбутнє бачу в Ка­наді. Декілька років тому до мене приєдналась сест­ричка, яка теж успішно закінчила Університет Сас­качевану і стала ма­гіст­ром із управління дов­кілля. Ми обоє бачимо перспективи для кар’єр­ного розвитку в своїх сфе­рах і хочемо їх підкорю­вати. На щастя, маємо змогу відвідувати Україну час від часу, а також скайп є чудовим інструментом для частішого спілкування з рідними та друзями.

Юлія МИХАЙЛЮК.
Юлія Михайлюк}
Автор

Юлія Михайлюк