Цикл матеріалів про наших краян за кордоном триває. В цьому числі "Краю" – це цікава історія успіху Наталії Петришин у канадському Саскачевані. Ця мила й приємна дівчина ще раз доводить нам усім – за своє щасливе майбутнє потрібно боротись. Щоправда, шкода, що розумні дівчата все частіше реалізовують себе не в Україні, та щиро тішимось успіхам Наталі за океаном. Їй справді щемить за Батьківщиною і час від часу відвідує рідних, та своє майбутнє бачить у Канаді. Недаремно наша краянка називає її "країною можливостей"…
– Наталю, які цікаві моменти пригадуєте із гімназійного життя?
– Навчання завжди для нас було цікавим. Пригадую гомінливі й веселі репетиції хору, приготування до мистецьких подій, ну і, звичайно, незабутні випускні вечори. Тут зав’язалися міцні дружби, які й надалі підтримуються навіть через далекі відстані. В гімназії я довідалась, як здобувати знання, що стали основою для подальшого навчання і кар’єри. Величезну дяку за це віддаю нашим безцінним і фаховим вчителям!
– Що змусило емігрувати до Канади? Який був поштовх?
– Під час навчання в Івано-Франківському університеті нафти й газу я отримала можливість поїхати на технічне стажування до Енергетичної Корпорації "СаскПавер" ("SaskPower") у провінції Саскачеван.
Мене вразила ця країна, тому вирішила спрямувати всі свої сили, щоб потрапити туди знову після закінчення магістратури з метрології та вимірювальної техніки. Я посилено вивчала англійську мову для здачі міжнародного тесту IELTS та подала документи для вступу в магістратуру з інженерії в декілька вищих навчальних закладів Канади. Обрала Університет Саскачевану в місті Саскатун як свою нову альма-матер і вирушила в дорогу на здобуття нових знань і кваліфікацій. За декілька років академічних старань стала магістром з електричної інженерії й була прийнята на постійну роботу в ту ж Саскачеванську Енергетичну Корпорацію "СаскПавер" інженером-електриком, де вже працюю понад 5 років.
– Розкажіть, будь ласка, про канадське життя, його плюси й мінуси.
– Я завжди називаю Канаду "країною можливостей". Щоб чогось досягнути, треба важко працювати в будь-якій сфері. Але ця праця цінується та є можливості реалізувати свій потенціал, лише б хотіти їх знайти.
Також це країна щирих і відкритих людей, переповнена не тільки корінними мешканцями, але й емігрантами з усіх країн світу. Порядок і закон поважається та дотримується, а традиції різних культур плекаються й передаються з покоління в покоління. Канадці пишаються своєю етнічною різноманітністю і відрізняються простотою та приємністю в спілкуванні.
Одна з найчудовіших принад Канади – недоторкана й захищена природа. Через драматично-скелясті високогір’я і розкішні ліси, безмежні степові прерії та глибинно-чисті озера країна тягнеться аж до берегів трьох океанів. Канада наповнена багатством флори й фауни, які закон суворо оберігає, а мешканці цінують.
Тяжким аспектом життя в Канаді є довгі й холодні зими, які тривають 5-6 місяців у більшості провінцій. Морози з поривами вітру досягають -40оС. Провінція Саскачеван, де я мешкаю, за територією рівна всій Україні, але мешкає тут лише 1,1 мільйонів людей. Це спричиняє розкиданість інфраструктури та змушує всіх долати порівняно великі відстані щодня за кермом.
– Навчання в Канаді відрізняється від українського?
Великою відмінністю здобутку вищої освіти в Канаді є самоосвіта. Університет є орієнтиром напрямків для студента, але більшість матеріалів потрібно опрацьовувати самотужки. На мою думку, ця методика краще готує до реалій життя й кар’єри. Головним починанням у системі освіти є етика, яка відображається в чесності студентів і прозорості оцінювання.
Навчання в університеті може починатись не лише після закінчення школи, але й значно пізніше. Чимало випускників працюють, подорожують, пізнають свої інтереси, щоб зробити правильний вибір професії. Здебільшого студенти працюють, щоб під час навчання мати змогу себе утримувати.
Найголовніше, вища освіта в Канаді не є легкою, але високо цінується роботодавцями. Організації бачать велику цінність у молодих спеціалістах, тому створюють відповідні можливості для їх розвитку. Це й приваблює високопотенційних людей з усього світу мандрувати до Канади для навчання та праці.
– Чим Вас приваблює інженерія? Чому саме цей фах?
– Захоплення фізико-математичними науками та іноземними мовами розвивалося в мені ще з гімназійних років. Цим щиро завдячую нашим учителям. Коли прийшов час зробити вибір щодо вищої освіти, батьки порадили спрямувати свої зусилля в технічний профіль, адже англійську могла вдосконалювати самостійно.
Університети дали мені знання й поштовх до їх реалізації. Головні аспекти інженерії, які змушують мене любити цю професію, це технічні задачі – вони підпорядковуються точним і цікавим розв’язкам. А результат перевіряється в реальних умовах і приносить користь нашому суспільству. Окрім того, ця сфера ніколи не стоїть на місці, а динамічно розвивається у всіх напрямках. Це сприяє постійному розширенню знань про майбутнє нашої планети. За декілька років навчання і праці в Канаді я мала змогу презентувати свої технічні знахідки та набувати знання на міжнародних конференціях у Ванкувері, Монреалі та Чикаго.
Стереотипи професій створюють страх для дівчат працювати в технічній галузі. З мого досвіду ще не зустрічався проект, який неможливо було втілити, якщо ти є фахівцем своєї справи. Як завжди кажуть мені батьки, потрібно ставити собі цілі й наполегливо працювати для їх досягнення. На мою думку, головне – не боятися потрапити у щось невідоме.
– А як щодо дозвілля? Чим у провінції Саскачеван може себе зацікавити молодь?
– Молоді люди дуже активні в спорті й займаються ним задля задоволення і зміцнення здоров’я. Я брала участь у доджболі та фрізбі в декількох сезонах.
Окрім того, в провінції відбуваються різноманітні фестивалі та конкурси, існують культурні спілки з різних країн, які організовують чимало цікавих подій. Величезним захопленням для саскачеванців є вболівання за їхні улюблені команди канадського футболу, хокею та лакросу.
Мандрівка країною і світом також є пріоритетом для всіх поколінь. Виїзд до озера на вихідні, кількаденний похід у гори чи навіть сезонна подорож новим континентом є способами пізнання світу, єднання себе з природою і вивчення життєвих шляхів у різних куточках світу.
– У позаробочий час чим займаєтесь? До чого ще лежить душа?
– Влітку захоплююся гірськими походами до Скелястих гір Альберти та Британської Колумбії. Підкорення мальовничих гірських хребтів та вершин захоплює дух. Займалася річковою греблею, катанням на каное, каяку та велосипеді. В зимовий час здебільшого тренуюся в спортзалі й постійно випробовую нові заняття – лижі, йогу, бойові мистецтва, скелелазіння, бокс.
Намагаюся залучатись у різні події волонтером. До прикладу, допомагала організовувати український фестиваль у Саскатуні та міжнародну інженерну конференцію, проводила заняття в дитячому таборі та координувала події з інженерії для жінок. Люблю також читати книги про лідерів сучасності в різних сферах та працювати над самовдосконаленням. Ну і, звичайно, багато подорожую, що приносить мені величезне задоволення!
– В Україну колись плануєте вернутися?
– Хоча й сумую за родиною та Батьківщиною, та своє майбутнє бачу в Канаді. Декілька років тому до мене приєдналась сестричка, яка теж успішно закінчила Університет Саскачевану і стала магістром із управління довкілля. Ми обоє бачимо перспективи для кар’єрного розвитку в своїх сферах і хочемо їх підкорювати. На щастя, маємо змогу відвідувати Україну час від часу, а також скайп є чудовим інструментом для частішого спілкування з рідними та друзями.
Юлія МИХАЙЛЮК.
