5 грудня 2024
Великдень Покутської кераміки

Великдень Покутської кераміки



 

Не випадково в народі кажуть: «Не святі горшки ліплять…». Їх ліплять і смертні. Та все ж  гончарне ремесло прирівнюється до найвищого гатунку народного промислу, бо в ньому присуща магія творення, співвладна з талантом, великою працелюбністю й терпеливістю до самого процесу. Все це складно передати словами, треба бодай лицезріти народження витвору. Саме витвору, а не виробу!


Переконався в цьому, коли завітав до ремісничої майстерні родини Микитюків, що мешкають на Коти­ківці. Главу сім’ї Михайла Микитюка особис­то знаю давно, як багатогранну творчу натуру. Свого часу він був одним із провідних кореспондентів газети «Край», ще на початку її заснування, а згодом — автором медіа-проекту незалежного громадського часопису «Три мости», допоки його не політизу­вали. Зажив він слави генератора ідей і незвичних поглядів на суспільні відносини. А от гончарний талант пана Михайла — то справді несподівано і, як тепер модно говорити, — креативно.


— То все мої сини, — з гордістю каже господар дому. — Якби не вони, то не було б на Городенківщині гончарної майстерні. Бо саме завдяки Богданові, який навчався у Львів­ському політехнічному інституті на факультеті дизайну, Антонові, випуск­никові Косівського інституту приклад­ного мистецтва (він єдиний у нашій сім’ї дипломований спеціаліст із кераміки) та ще їхньому двоюрідному братові Тарасові, який теж навчався у Косові та здобув фах майстра художнього розпису, про Покутську кераміку знають  не лише на Прикар­патті, але й у всій Україні. Ба, навіть за її межами. А я та берегиня дому дру­жи­на Наталка і, звичайно ж, наші не­вістки Марійка й Віра, — то в ос­новному їх практична й моральна підтримка.

Великдень Покутської кераміки

Господарі люб’язно погодилися наочно продемонструвати мені весь процес, починаючи з роботи над глиною на гончарному крузі, оздоб­лення виробів аж до випалювання. І вже після цього мене запросили до приміщення, де складують готові керамічні вироби.

Тут милували око своєю витон­ченістю і водночас простотою гор­щики, макітри, миски, філіжанки, підсвічники… Зрештою, щоб пере­лічити асортимент усіх виробів, мабуть, газетної сторінки не вис­тачить. Для цього є в наявності ка­талог гончарних виробів, який родина Микитюків випустила ще 2012 року. Власне, серед такого багатства ке­раміки було про що поговорити із главою сімейства та сином Богданом.

— Якщо вивчати історію виник­нення гончарства, то, наскільки мені відомо, спочатку наші далекі предки виробляли та випалювали предмети вжитку із глини за нагальної по­бутової потреби. Вже значно пізніше це древнє ремесло стало прик­ладним мистецтвом. А як це вийшло у вашій сім’ї?

— Звичайно, процес еволюції в гончарстві пішов далеко вперед, — констатує Микитюк-старший. — Але якщо висловлюватись образно, то я і мої сини теж зацікавились ним за нагальної потреби — треба було якось заробляти на хліб насущний й утримувати сім’ї. Адже в нашій державі не так то просто знайти пристойну роботу, та ще таку, яка б не лише приносила достаток, а була й до душі.

— Мені навіть довелося залишити інститут та попрацювати декілька років за кордоном, щоб підтримати молодшого брата і заробити на придбання необхідного обладнання, — підтримав нашу розмову молод­ший Микитюк. — Коли обладнали майстерні на обійсті батька, то спочатку приціл узяли на косівську кераміку. А вже як почали працювати, то побачили, що людям більше подобаються покутська стилістика та орнаменти на гончарних виробах, тож повністю переключилися на Покутську кераміку.

— То що собою являє цей напря­мок гончарства? — запитую вже в Богдана.

— Це традиційний український глиняний посуд. Покутська кераміка налічує біля десяти стилів ужиткових виробів. Найпростіший і традиційний стиль — «Етно». Це натуральний гончарний посуд для щоденного вжитку, за мірками ручної роботи — він не дорогий, зручний у корис­туванні. До того ж із пористою структурою і не покритий поливою, завдяки чому дихає. Тому його ще називають живим, адже виготов­ляється без жодних хімічних добавок, тобто з природного матеріалу. Вва­жають, що такий посуд несе потужну оздоровчу енергетику Землі. Адже глина має особливе біополе, недарма народні цілителі та знахарі заварюють оздоровчі трунки лише в глиняних горщиках.

Великої популярності набув стиль «Святковий», який за формами повторює «Етно», але прикрашений оригінальним орнаментом. Саме в цьому стилі розроблені набори сервізів покутської кераміки для Великодня і Святвечора. Майже в кожній хаті на Західній Україні мають за честь в основні релігійні свята частувати гостей із оздобленого глиняного посуду. Тоді застілля набуває духовного зв’язку із пред­ками.

А от «Червона Русь» відріз­няє­ться не схожими на інші стилі фор­мами та орнаментом. Після випалю­вання в печі при температурі більше 1000 градусів кераміка стає золо­тисто-червоною. Цей стиль пере­дає дух Західної окраїни давньої Київської держави — Червоної Русі. Ця те­риторія була розташована на перетині головних торгових та куль­турних шляхів.

Чільне місце займають і кілька стилів покутської кераміки з білої глини — «Шляхтянський», «По­кутень», «Тиверський».  Якщо в основному ми користуємось глиною із залежів Коломийщини, то білу глину замовляємо аж у Слов’янську Донецької області.

Нещодавно стали працювати з кольоровими поливами — на замов­лення закладів громадського харчу­вання. Це дає необмежені можливості для художньої самореалізації. Крім того, наша родинна майстерня про­понує глиняні сувеніри, предмети інтер’єру й декору, панно і скульп­тури. А ще в асортименті є різно­манітні прикраси — намиста, брас­лети, кулони, кульчики, намистинки, гудзи­ки, заготовки для різноманітних оздоблень та під розпис. Виконуємо й індивідуальні замовлення.

Великдень Покутської кераміки

— Традиційну Покутську кераміку ще називають живою керамікою. У чому її перевага?  

— Це типова теракота, щоправ­да, естетично оздоблена. Тобто,  нату­ральний гончарний посуд із пористою структурою (не покритий поливою). На­тураль­ний посуд — це без­прог­рашний варіант навіть для недо­свід­ченої гос­подині. Че­рез від­криті пори гор­щик під час готу­вання їжі втя­гує надлиш­кову во­логу. Зате по­тім по­сту­пово повер­тає її в страву, тому вона не пригорає. Це доз­во­ляє обходитися без зайвих жирів. Во­д­ночас глина відмін­но накопичує тепло, яке зберігається досить довго, а продукти не псуються.

Ще одна перевага живої кераміки — терморегуляція. Вона підтримує заданий температурний ре­жим і може служити термосом: про­хо­лод­ний напій збереже приємну свіжість на­віть на сонці, а чай та кава будуть гарячими до чотирьох годин при холоді. Знята з вогню керамічна турка ще якийсь час залишиться тер­моак­тивною.

— Чи правда, що глиняний посуд відмінно зберігає продукти?

— Так. Сіль та цукор у ньому не мокріють, а молоко впродовж кількох діб не кисне. Варення та продукти соління не пліснявіють навіть без кришки. Природна мікрофлора тут здорова і при бродінні виділяє приємний солодкуватий запах. А для хліба й іншої випічки глина — просто ідеальний матеріал. Ні дерево, ні полотно, не кажучи вже про метал, скло чи синтетику, не збережуть їх краще, ніж жива кераміка. В тера­котовій хлібниці навіть свіжо­спе­чений буханець не мокріє, а значить, не пліснявіє від надмірної вологи й не черствіє тижнями.

— Отже, глина — чудовий при­родний матеріал, використання якого має величезну перспективу.

— Звичайно. До того ж ми пра­цює­мо над тим, щоб давати роботу іншим, які до кераміки не мають прямого відношення. За новою технологією не потрібен гончарний круг —  глину витискають у спеціальні форми з подальшою обробкою її вже в нашій майстерні.

А ще наша заповітна мрія — організовувати в Городенці щорічну передвеликодню виставку-ярмарок гончарних виробів, на яку запро­шувати майстрів із різних куточків України. До того ж, із проведенням конкурсу на звання «Кращий за професією». Дасть Бог, а головне, ніхто не заважатиме, — то й наші плани збудуться.

Звичайно, я не міг не скорис­татися моментом, коли родина Микитюків зібралася майже в пов­ному складі, тож попросив згоди сфотографуватися для нашої газети. А коли вони довідалися, що цей номер часопису вийде напередодні Ве­ликодня, одразу вдягнули свої ви­шиванки.

— Інакше не можна, бо вишивка, як і «Покутська кераміка», — то стан душі, — по-філософськи зауважив найстарший із Микитюків, поглад­жуючи свої козацькі вуса.

А мені уявилось, як ця велика покутська родина сяде за багатий великодній стіл, і будуть промовляти до них виготовлені власними руками гончарні вироби — на щастя, здо­ров’я, достаток і дов­голіття.

Микола ХАМЕЦЬ. 

 
Редакція "Край"}
Автор

Редакція "Край"