Не випадково в народі кажуть: «Не святі горшки ліплять…». Їх ліплять і смертні. Та все ж гончарне ремесло прирівнюється до найвищого гатунку народного промислу, бо в ньому присуща магія творення, співвладна з талантом, великою працелюбністю й терпеливістю до самого процесу. Все це складно передати словами, треба бодай лицезріти народження витвору. Саме витвору, а не виробу!
Переконався в цьому, коли завітав до ремісничої майстерні родини Микитюків, що мешкають на Котиківці. Главу сім’ї Михайла Микитюка особисто знаю давно, як багатогранну творчу натуру. Свого часу він був одним із провідних кореспондентів газети «Край», ще на початку її заснування, а згодом — автором медіа-проекту незалежного громадського часопису «Три мости», допоки його не політизували. Зажив він слави генератора ідей і незвичних поглядів на суспільні відносини. А от гончарний талант пана Михайла — то справді несподівано і, як тепер модно говорити, — креативно.
— То все мої сини, — з гордістю каже господар дому. — Якби не вони, то не було б на Городенківщині гончарної майстерні. Бо саме завдяки Богданові, який навчався у Львівському політехнічному інституті на факультеті дизайну, Антонові, випускникові Косівського інституту прикладного мистецтва (він єдиний у нашій сім’ї дипломований спеціаліст із кераміки) та ще їхньому двоюрідному братові Тарасові, який теж навчався у Косові та здобув фах майстра художнього розпису, про Покутську кераміку знають не лише на Прикарпатті, але й у всій Україні. Ба, навіть за її межами. А я та берегиня дому дружина Наталка і, звичайно ж, наші невістки Марійка й Віра, — то в основному їх практична й моральна підтримка.
Господарі люб’язно погодилися наочно продемонструвати мені весь процес, починаючи з роботи над глиною на гончарному крузі, оздоблення виробів аж до випалювання. І вже після цього мене запросили до приміщення, де складують готові керамічні вироби.
Тут милували око своєю витонченістю і водночас простотою горщики, макітри, миски, філіжанки, підсвічники… Зрештою, щоб перелічити асортимент усіх виробів, мабуть, газетної сторінки не вистачить. Для цього є в наявності каталог гончарних виробів, який родина Микитюків випустила ще 2012 року. Власне, серед такого багатства кераміки було про що поговорити із главою сімейства та сином Богданом.
— Якщо вивчати історію виникнення гончарства, то, наскільки мені відомо, спочатку наші далекі предки виробляли та випалювали предмети вжитку із глини за нагальної побутової потреби. Вже значно пізніше це древнє ремесло стало прикладним мистецтвом. А як це вийшло у вашій сім’ї?
— Звичайно, процес еволюції в гончарстві пішов далеко вперед, — констатує Микитюк-старший. — Але якщо висловлюватись образно, то я і мої сини теж зацікавились ним за нагальної потреби — треба було якось заробляти на хліб насущний й утримувати сім’ї. Адже в нашій державі не так то просто знайти пристойну роботу, та ще таку, яка б не лише приносила достаток, а була й до душі.
— Мені навіть довелося залишити інститут та попрацювати декілька років за кордоном, щоб підтримати молодшого брата і заробити на придбання необхідного обладнання, — підтримав нашу розмову молодший Микитюк. — Коли обладнали майстерні на обійсті батька, то спочатку приціл узяли на косівську кераміку. А вже як почали працювати, то побачили, що людям більше подобаються покутська стилістика та орнаменти на гончарних виробах, тож повністю переключилися на Покутську кераміку.
— То що собою являє цей напрямок гончарства? — запитую вже в Богдана.
— Це традиційний український глиняний посуд. Покутська кераміка налічує біля десяти стилів ужиткових виробів. Найпростіший і традиційний стиль — «Етно». Це натуральний гончарний посуд для щоденного вжитку, за мірками ручної роботи — він не дорогий, зручний у користуванні. До того ж із пористою структурою і не покритий поливою, завдяки чому дихає. Тому його ще називають живим, адже виготовляється без жодних хімічних добавок, тобто з природного матеріалу. Вважають, що такий посуд несе потужну оздоровчу енергетику Землі. Адже глина має особливе біополе, недарма народні цілителі та знахарі заварюють оздоровчі трунки лише в глиняних горщиках.
Великої популярності набув стиль «Святковий», який за формами повторює «Етно», але прикрашений оригінальним орнаментом. Саме в цьому стилі розроблені набори сервізів покутської кераміки для Великодня і Святвечора. Майже в кожній хаті на Західній Україні мають за честь в основні релігійні свята частувати гостей із оздобленого глиняного посуду. Тоді застілля набуває духовного зв’язку із предками.
А от «Червона Русь» відрізняється не схожими на інші стилі формами та орнаментом. Після випалювання в печі при температурі більше 1000 градусів кераміка стає золотисто-червоною. Цей стиль передає дух Західної окраїни давньої Київської держави — Червоної Русі. Ця територія була розташована на перетині головних торгових та культурних шляхів.
Чільне місце займають і кілька стилів покутської кераміки з білої глини — «Шляхтянський», «Покутень», «Тиверський». Якщо в основному ми користуємось глиною із залежів Коломийщини, то білу глину замовляємо аж у Слов’янську Донецької області.
Нещодавно стали працювати з кольоровими поливами — на замовлення закладів громадського харчування. Це дає необмежені можливості для художньої самореалізації. Крім того, наша родинна майстерня пропонує глиняні сувеніри, предмети інтер’єру й декору, панно і скульптури. А ще в асортименті є різноманітні прикраси — намиста, браслети, кулони, кульчики, намистинки, гудзики, заготовки для різноманітних оздоблень та під розпис. Виконуємо й індивідуальні замовлення.
— Традиційну Покутську кераміку ще називають живою керамікою. У чому її перевага?
— Це типова теракота, щоправда, естетично оздоблена. Тобто, натуральний гончарний посуд із пористою структурою (не покритий поливою). Натуральний посуд — це безпрограшний варіант навіть для недосвідченої господині. Через відкриті пори горщик під час готування їжі втягує надлишкову вологу. Зате потім поступово повертає її в страву, тому вона не пригорає. Це дозволяє обходитися без зайвих жирів. Водночас глина відмінно накопичує тепло, яке зберігається досить довго, а продукти не псуються.
Ще одна перевага живої кераміки — терморегуляція. Вона підтримує заданий температурний режим і може служити термосом: прохолодний напій збереже приємну свіжість навіть на сонці, а чай та кава будуть гарячими до чотирьох годин при холоді. Знята з вогню керамічна турка ще якийсь час залишиться термоактивною.
— Чи правда, що глиняний посуд відмінно зберігає продукти?
— Так. Сіль та цукор у ньому не мокріють, а молоко впродовж кількох діб не кисне. Варення та продукти соління не пліснявіють навіть без кришки. Природна мікрофлора тут здорова і при бродінні виділяє приємний солодкуватий запах. А для хліба й іншої випічки глина — просто ідеальний матеріал. Ні дерево, ні полотно, не кажучи вже про метал, скло чи синтетику, не збережуть їх краще, ніж жива кераміка. В теракотовій хлібниці навіть свіжоспечений буханець не мокріє, а значить, не пліснявіє від надмірної вологи й не черствіє тижнями.
— Отже, глина — чудовий природний матеріал, використання якого має величезну перспективу.
— Звичайно. До того ж ми працюємо над тим, щоб давати роботу іншим, які до кераміки не мають прямого відношення. За новою технологією не потрібен гончарний круг — глину витискають у спеціальні форми з подальшою обробкою її вже в нашій майстерні.
А ще наша заповітна мрія — організовувати в Городенці щорічну передвеликодню виставку-ярмарок гончарних виробів, на яку запрошувати майстрів із різних куточків України. До того ж, із проведенням конкурсу на звання «Кращий за професією». Дасть Бог, а головне, ніхто не заважатиме, — то й наші плани збудуться.
Звичайно, я не міг не скористатися моментом, коли родина Микитюків зібралася майже в повному складі, тож попросив згоди сфотографуватися для нашої газети. А коли вони довідалися, що цей номер часопису вийде напередодні Великодня, одразу вдягнули свої вишиванки.
— Інакше не можна, бо вишивка, як і «Покутська кераміка», — то стан душі, — по-філософськи зауважив найстарший із Микитюків, погладжуючи свої козацькі вуса.
А мені уявилось, як ця велика покутська родина сяде за багатий великодній стіл, і будуть промовляти до них виготовлені власними руками гончарні вироби — на щастя, здоров’я, достаток і довголіття.
Микола ХАМЕЦЬ.
