З-поміж пожовклих сторінок історії
Зліва — єврейська дільниця та синагога, спалені москалями в травні 1915 року; селянка з Тишковець із синочком та донечкою, 1925 р.
І не лише. Для маленьких, більших і ще більших — теж. Для них це чарівний світ навиворіт, у якому б хотілося мандрувати, а може, й жити. Але справжня казка — невигадана — для мене й моїх ровесників, що ще застали відблиски того дивного світу на руїнах історії, справжня казка — для старшого покоління, для якого минувшина — не просто образки монастирів і замків у гарно ілюстрованій книжці, а нетлінні скарби запорошених віків.
Справа — гімназистки «Рідної школи» із професоркою Левкою Зайшлою; весільний похід у Раківці. 1930-і рр.
Гортаю книгу, що пахне друкарською фарбою (вийшла в світ у видавництві нещодавно, презентація відбулася в світлиці центральної бібліотеки в червні ц. р.), й чомусь згадуються перекази про набіги на наші землі турків і татар, таємничі підземелля костелу Непорочного Зачаття Діви Марії, в які спускалися в повоєнні роки відчайдухи, страшні привиди Чернелицького замку, дерев’яні церкви, яких лише в Городенці налічувалося більше десятка… Багато чого згадується. А ще — великі руйнації, яких зазнав наш край від більшовицької окупації. І спирається дух, ціпеніє тіло. Стає нестерпно боляче. За розкрадені й знищені храми, вівтарі, каплиці, потолочені й розіп’яті душі. Як і ті розорані левади й потічки з викорчуваними вербами, зламаною калиною, де ще, здається, й досі чути плач русалок
Прикро й страшно, коли знаєш, що все це вже ніколи наяву не вернеться. Що все це буде жити лиш у твоїй пам’яті, якщо ти прочитаєш книгу «Віків минулих днів», написану для нас і майбутніх поколінь істориками, краєзнавцями і — найперше — великими патріотами землі своєї Романом Смеречанським, Олександром Кагляном, Іваном Миронюком і Володимиром Никифоруком. Вона, ця книга, що ілюстрована понад 1100-ма світлинами, виходить далеко за межі нашого світосприйняття. Тож розгорніть її — будете приємно вражені. Може, й шоковані. Від того, що більше втрачено, ніж набуто. Принаймні, мені так здається. Якщо й помиляюся, то в одному впевнений: той, хто це зробить, уже більше знатиме, чийого він роду й звідки походить його коріння…
О. ЛЕСИК
