«Край» не втомлюється розповідати на своїх сторінках про наших талановитих краян, які не боялися йти вперед до своєї мети. Сьогодні розповідь про цілеспрямованого оператора-постановника Маркіяна Канюку, котрий, попри свій молодий вік, уже встиг попрацювати на багатьох українських телеканалах та навіть отримати престижну нагороду за свою нелегку працю. Багато мешканців нашого району з нетерпінням чекали нових випусків теле- та реаліті шоу – «Краса по-українськи», «Одруження наосліп — 1», «Від пацанки до панянки — 2», «Міняю жінку — 2» та інших, навіть не уявляючи, що ці проекти знімав наш краянин
Маркіян погодився розповісти «Краю» про своє життя та свій погляд на світ через об’єктив камери.
– Маркіяне, розкажіть читачам про себе.
– Родом я із Котиківки, навчався у ЗОШ №2. Після дев'ятого класу вступив до Канівського училища культури й мистецтв, де отримав спеціальність «організатор культурно-дозвільної діяльності» й «керівник аматорського кіно та фотогуртка». Отримавши безцінні знання і навички та усвідомивши перспективи, я продовжив навчання заочно в КНУКіМі на кіно-телеоператора. Паралельно працював на регіональному теле-радіоканалі "Рось", що в Черкасах.
– Як почали працювати на столичних телеканалах?
– Після Черкас я переїхав до Києва, бо мріяв працювати на телеканалі «ICTV», і робив усе для того, щоб моя мрія здійснилася. Через півроку я там таки працював, але потрапити туди було дуже важко. Мені довелося проходити кастинг, після якого головний оператор каналу Сергій Соловйов спочатку мені відмовив, мовляв, ця професія не для мене, й мені треба шукати іншу роботу. І сказав він це дуже жорстко, не добираючи слів. Почувши такі «рекомендації», будь-хто опустив би руки, особисто знаю багатьох, хто тоді пішов, і їхня доля склалася по-іншому. Та я не відступив. Маючи перед собою ціль, сказав, що готовий учитися у нього, працювати безкоштовно, додавав ще безліч різних аргументів, лише б отримати цю роботу. І мене прийняли. Спочатку на мінімальну ставку, але за однією умовою, що я буду вчитися, і тоді заробітна плата підвищуватиметься залежно від мого професійного росту. Через три місяці я відчув, що вже багато вмію. Із цим переконанням підійшов до Сергія Соловйова й запитав, де ж мій ріст зарплати, я ж уже «все знаю». У відповідь почув ті самі слова, що й при першій зустрічі: «Маркіяне, це не твоя професія, ти досі нічого не вмієш». Чесно кажучи, для мене це був "ляпас" по моїй гордості. Тоді я, закінчивши училище, інститут, маючи три роки практичного досвіду роботи на телеканалах, почав учитися заново. Пам'ятаю, літо, вихідні – всі знайомі йдуть на Дніпро купатися, а я іду до студії фотографувати гіпсовий бюст, підбирати вдалі ракурси й за допомогою світла передавати настрій та емоцію бездиханного гіпсу. Саме тоді в мені зароджувався і загартовувався професіонал, якому зараз під силу будь-які кіно- й телезавдання. Час летить і кидає нові виклики, тепер згадую ці уроки з посмішкою. Щиро дякую усім своїм учителям, які посіяли в мені добротне зерно, котре зараз дає щедрі плоди.
– Чи думали колись, що будете саме оператором?
– Освіту дала мені мама, й те, що я не зламався із самого початку, – це теж її заслуга й підтримка. Я мріяв стати військовим і навіть хотів піти після восьмого класу до військового училища. Але сталося все по-іншому, і я зовсім не шкодую.
– Розкажіть про свої дітища. Скільки кіноробіт уже відзняли?
– Загалом моя фільмографія почалася із 2004 року, і, боюся, вона не вміститься навіть на двох аркушах паперу формату А4, тому назву лише свої роботи за 2016-2017 роки. За цей час відзнято 4-серійне кіно «Випадкових зустрічей не буває», серіал на 16 серій «Одинак», документальне кіно «Україна. Повернення своєї історії», серіал «Агенти справедливості 2», чотирисерійну науково-популярну програму «Таємний код віри». Зараз знімаю велике документальне кіно про те, як знищували українську історію, приурочене до Дня незалежності.
– Яка зйомка була найцікавішою?
– Кожна з них цікава й відповідальна по-своєму. Наприклад, комерційна – завжди дуже відповідальна й щодо якості повинна бути на найвищому рівні. В документальному кіно треба зображенням передати настрій і важливість артефактів, про які йде мова. Наприклад, у фільмі «Україна. Повернення своєї історії» ми вирушили до російського Оренбурга, щоб зняти зображення гетьмана Мазепи, викарбуване на дзвоні, який туди вивезли з Чернігова ще під час Другої світової війни. Це було дуже ризиковано, тому що ФСБшники не давали дозволу на зйомку. Ми поїхали туди як туристи, спочатку потягом до Москви, а згодом – літаком із Москви до Оренбурга. Всі місцеві таксисти дивилися на нас, як на шпигунів. Ніхто не міг повірити, що ми «приперлися» сюди, за 2000 км від Києва, заради дзвону. Чесно кажучи, вважаю, що ми дивом уціліли та повернулися додому. У фільмі, на мою думку, цей епізод дуже гарно передав атмосферу, в якій нам довелося працювати. В серіалах, які я знімаю, важливо візуальними прийомами підкреслити майстерну гру акторів. Скажімо, у чотирьохсерійній драмі «Випадкових зустрічей не буває» нам довелося із зими робити осінь, бо так було написано в сценарії. Актори змушені були пити холодну воду, щоб із рота не йшла пара, а потім лікувати хворе горло. Таких історій у моїй роботі є дуже багато – ризикованих, смішних, емоційних, цікавих і зовсім не нудних.
– На яких каналах Вам довелося попрацювати?
– За трудовою книжкою, працював на двох каналах – це «Рось» і «ICTV», а далі я почав співпрацювати з продакшенами, які виготовляють відео продукт, за угодою. Каналам так значно вигідніше, аніж тримати штат працівників і платити їм щомісячну зарплату. Тому зараз я фрілансер, якого запрошують на проекти, а вже самі проекти продають на всі канали й навіть за кордон. Наприклад, знаю точно, що мій серіал «Гречанка» показували на «ІНТЕРі», а також у Росії, Ізраїлі та Казахстані. Цьогоріч на каналах 1+1, 2+2 та «Україна» були прем’єри серіалів, де я працював оператором-постановником.
– Якими досягненнями пишаєтеся найбільше?
– Я облітав 40 країн світу, спілкувався із найупливовішими людьми нашої країни, й не тільки. Знайомий із багатьма зірками, товаришую із телеведучими. Чи не щодня знімаю серіали, кіно, а найголовніше – я «кайфую» від своєї роботи. Це дає свої результати. Так, дві кінороботи, де я був оператором-постановником, отримали найвищі теленагороди України – «Телетріумф». Їх ми отримали за зйомку серіалу «Гречанка» та документального кіно «Україна. Повернення своєї історії».
– Знаємо, що Ви давали майстер-клас початківцям у Школі журналістики УКУ. Як це було?
– УКУ «вийшов» на мене через мого товариша, креативного продюсера продакшену 1+1 Акіма Галімова. Там я проводив дводенний відкритий семінар для студентів. Це був дуже цікавий досвід. Розповідав про основи професії, як досягнути вершин. Заради цього семінару мені довелося відмовитися від поїздки до США, адже дати поїздки й семінару збіглися. Я обрав семінар, бо просто не міг підвести 80 людей, які чекали на зустріч.
– А ще нам відомо, що Ви навіть ведете свій кулінарний блог на YouTube. Як виникла ідея його створення і звідки брали рецепти своїх страв?
– Ідея кулінарного YouTubeканалу виникла випадково. Після Революції Гідності кіно та ТВ індустрія зупинилися, роботи не було взагалі. В мене з’явилося дуже багато вільного часу, тоді я згадав, що мій дядько Володимир Парфенюк колись часто готував страви для нашої сім"ї, і це мені дуже подобалося. Тому витратив трохи часу на кулінарні експерименти, а ті, що виявилися найкращими, знімав на камеру. Найвищим своїм кулінарним досягненням вважаю випікання паски, це чудовий перевірений родинний рецепт. На зйомки й випікання я витратив майже добу. На жаль, зараз часу, щоб продовжити кулінарні експерименти, немає, але бажання є. Отже, це питання часу. Називається мій канал «Prosto Smachno». Зараз там є дуже багато рецептів, із якими я експериментував. Скажу, що найудаліші – від моєї мами й бабусі. В них величезний досвід, який просто треба записувати.
– Ваш погляд на ситуацію в країні, що склалася нині.
– Не хочу говорити про політику, бо я не політолог. Усі ми знаємо, що нашу державу треба реформувати. І нам, українцям, потрібно робити це самотужки. Головне – почати із себе, навчитися брати відповідальність за свої родину, будинок, вулицю, місто, державу. Свято дотримуватися заповідей Божих, де чітко вказано: не кради, не бреши. Зрозуміти, що українці мають унікальну історичну можливість будувати на своїй землі свою незалежну й вільну державу. І нам треба всього лише не прогавити цю можливість.
– Які маєте плани на майбутнє?
– Майбутнє й минуле – це те, що ми робимо нині. Тому моє завдання – насамперед бути гідним свого роду, прославляти свій край і країну. Вдосконалюватися, крокувати вперед, а іноді й випереджувати своїх колег, щоб стати одним із кращих хоча б у своїй країні.
– Що побажаєте читачам?
– Як би парадоксально це не лунало, але скажу: менше дивіться телевізор, там дуже мало інформації для людей, які думають. А редакції «Край» хочу побажати цікавих репортажів і величезну кількість вірних читачів. З повагою до краян – Маркіян Канюка.
Любов ЛЕВІНСЬКА.
