Згодімося, життя непередбачуване. І доля різна – тяжка чи легка, радісна чи сумна, але в кожного своя. На жаль, не всі дочекалися шкільної зустрічі через піввіку, яка відбулася наприкінці травня – дев’ять однокласників уже в засвітах. Учні 10-А Городенківської ЗОШ №1 50 років тому розбіглися, хто куди, та нещодавно знову відчули себе тими безтурботними школярами, які знали точно – на них чекає світле майбутнє
У класі навчалося 45 учнів, та на зустріч прийшло лише 21. Щасливі очі, радісні усмішки – все це було присутнє на обличчях поважного товариства, але в душі ще юних однокласників.
Ось якими спогадами про свій рідний клас поділився
Дмитро Драбик:
– Ми були дружніми, веселими молодими людьми. Та ще й спортивними. Дівчата грали у волейбол, наприклад Ольга Дробоцька, хлопці здебільшого у гандбол чи футбол, ми навіть їздили на всеукраїнські змагання. Окрім того, збирали металолом, залізо, сапали в колгоспі.
Так склалося, що математику не любив, але присвятив їй ціле життя – працював ревізором в «Ощадбанку». У Чернівцях закінчив будівельний технікум, а пізніше у Львові обліково-кредитний.
Пригадую, як ходили колядувати. Колись відкрито це не можна було робити, та ми все одно збиралися групками. Четверо, наприклад, колядували, а один стояв на варті. На п’ятьох давали 5 копійок, яблука чи пампушки. Також пішки мандрували до Чернятина, Чернелиці подивитися на замок. Там у наметах ночували, насткпного дня верталися.
Відмінників у класі не було, не те що зараз – 17, і користі з них жодної. Багатьох наших розкинуло Україною: Степан Чубінський, паралельно працюючи у військовому госпіталі, закінчив консерваторію, співає в Івано-Франківській філармонії. Галя Андрушевська в Києві, Сергій Берда у Львові. Галина Чихута – заводій класу, мешкає в Ізюмі, заступник директора з навчально-вихоної роботи та викладач у музичній школі. Пам’ятаю завжди мені казала: «Ось ти бив мою скрипку, бив, а я й досі на ній граю».
Галина Чихута теж не була осторонь спогадів про рідний 10-А клас:
– Наш клас був дружнім та організованим. Одні займалися спортом, інші навчалися в музичній школі та гуртках самодіяльності. Особисто мене на зустрічі дуже вразила гімназія, колишнє приміщення ЗОШ №1, де ми свого часу навчалися: відремонтовані класи, вишукані й сучасні стенди. Дуже вдячна вчителям за їх самовіддану працю. Вони виховали нас у любові до України, до батьків, родини й друзів. Також пам’ятаємо тих, хто вже відійшов у вічність.
Розповіла про рідний клас і
Ольга Дробоцька:
– Ми були різноплановими учнями. Хто любив спорт, хто мистецькі гуртки. Я грала у волейбол, баскетбол і гандбол. І так потужно, що навіть учитель фізики Василь Теслюк якось сказав моїй мамі, щоб я вибирала – чи йти у спорт, чи займатися хімією і фізикою. Я обрала друге. Та вже на роботі спорт не закинула – багато років разом із чоловіком захищала честь району на різноманітних змаганнях серед освітян. І все це завдяки вимогливості вчителів Нестора і Катерини Жибчинів, які чимало приклалися і до відродження гімназії. Їхні уроки фізкультури були на рівні фізики чи математики, вимагали скрізь однаково, не те що тепер.
Наш клас був дружнім. Велике дякую хочеться сказати вчителям, адже кожен із них залишив свій слід у нашому житті. Також дякуємо і класному керівникові, вчителю хімії Дмитрові Юрійчуку, який нас дуже здружив. Ми разом часто подорожували, навіть хотіли подарувати йому значок «Турист» (
сміється). І коли я мала класне керівництво у Незвиську, почала саме зі спільних поїздок.
У голові зринають спогади уроків англійської. Молода Надія Блажків зачарувала нас, юних дівчат, своєю інтелігентністю і, як не дивно, вбранням. Такою пані Надія залишилася і досі.
Тішуся, що ми цьогоріч зібралися чималою компанією. У світлі прожитого скажу, що кожен із нас знайшов своє місце в житті, а це значить – життя минає недаремно, зі смислом.
Юлія МИХАЙЛЮК.
