Лялька для доньки

 

Наш край не перестає дивувати талановитими людьми. Ось нещодавно нам удалося познайомитись із городенківчанкою, мамою двох донечок, Віталіною Гончаренко, яка робить казкових ляльок із тканини. Ми вирішили поспілкуватися з майстринею і розпитати про таємниці створення незвичних іграшок

– Віталіно, що спо­ну­кало вас на твор­чість?

– Із 16 років я сама шила собі одяг, тому це не було для мене чимось новим, але до пошиття саме ляльок під­штовхну­ли мої діти. Я хотіла ство­рити для них щось гарне і комфортне. Перші іграш­ки  були для моїх доне­чок, шиючи, я намагалась наповнювати їх позити­вом, укладала душу, про­співувала мо­литви. За рік до цього виникло запи­тання «Чим же мені зай­матись у жит­ті?»  В Інтер­неті я натрапи­ла на схожі ляльки і вирі­ши­ла спро­бувати пошити такі своїм дівчаткам.

– Чи пам’ятаєте, якою була перша?

– Звісно, вона й досі в моєї старшої донечки, зараз я розумію, що не були дотримані пропорції, і виготовлялась із підруч­них матеріалів, із розпо­ротої подушки й клаптиків тканини. Лялька не була «професійно» зшита, але саме вона стала рушій­ною, адже з неї і почалась подальша творчість.

– А хто ви за освітою?

– Вчитель декоратив­но-прикладного мистецт­ва, мені це близьке. Також я здобула освіту космето­лога і майстра манікюру, займаюсь пермаментним макіяжем і татуажем. Але все-таки створення ляльок приносить мені найбільше задоволення.

– Чим ви наповнює­те ляльок, звідки зараз берете матеріали для їх створення?

– Для цього я купую спеціальний наповнювач «холлофай­бер», він вико­ристовує­ться в подуш­ках, зимово­му одязі, не викликає алергії, чудовий замінник пуху та пера. А для одягу використовую тканину, дуже люблю ексклюзивні кольори і тони, беру на­віть маленькі відрізки, якщо вони під­ходять до образу.

– Не на всіх ваших ляльках є обличчя. Чо­му?

– Спочатку я не малю­вала личка, а клала лише очка-цяточки, так кожна дитина сама мала змогу уявити емоцію ляльки. Іграшка у фантазії дитини тоді може і сумувати, і радіти разом з нею.

– Звідки ви черпаєте натхнення, адже всі ваші роботи різні й май­же не схожі між собою?

– Спочатку я дивилася на ляльок із тканини в інтернеті, намагалась їх повторити, і коли це не вдавалось, дуже розчаро­вувалась, падала духом. Але згодом зрозуміла, що неможливо ідеально пов­то­рити чиюсь роботу, тому почала фантазувати сама. Та основним дже­ре­лом натхнення для мене є мої донечки, вони є і головними критиками моїх творінь. У процесі виготовлення ляльки я раджусь із ними щодо деталей, інколи вони на­віть трошки ревнують, коли я віддаю готову ляльку, а не залишаю їм. Хоча на кожне свято я дарую їм нових ляльок.

– Чи вплинула ваша творчість на доньок? Ким вони мріють ста­ти?

– Мої дівчатка також мріють пов’язати своє життя з тим, що і я. Коли запитують їх, ким вони хочуть бути, коли вирос­туть, старша, Валерія, каже, що хоче відкрити магазин і продавати ляль­ки, а молодша, Злата, відповідає, що, як і мама, буде їх шити. Старша донька пробує малювати картини, дуже ними пиша­юсь, дивлячись на їхні вподобання, розумію, що я на правильному шляху.

– А яка доля чекає ваших ляльок після виготовлення? Ви їх продаєте? Можливо, їх можна побачити на вис­­тав­ках?

– Зазвичай люди замо­вляють собі ляльки. Ін­коли друзі, які щороку їздять на ярмарки, беруть мої роботи із собою. Та, щоб нашити багато, на вибір, чи створювати власну виставку, наразі не вистачає часу. Вже влітку планується перша, не­велика, виставка моїх робіт у музеї «Писанка» в Коломиї. Вони будуть у стилі «етно». З розробкою і організацією цієї вистав­ки мені зголосились до­по­могти мої викладачі Василь Андрушко та Ми­рос­лав Ясінський. Та спочатку я планувала створити лише кілька ляльок своїм дітям, я не сподівалась, що вони так сподобаються людям.

– Які у вас плани на майбутнє?

– Хочу створити свій бренд ляльок, які б мали свою певну особливість і відрізнялись від інших схожих робіт. Також є думка заснувати студію  для того, щоб навчати ін­ших мистецтву створен­ня та­ких іграшок із ткани­ни.

– Можливо, ви хо­чете щось побажати нашим читачам?

– Бажаю людям не боятись бути самими со­бою, бути відвертими, відкритими і правдивими. Майте любов до себе, якщо людина любить і поважає себе, те саме вона віддає у світ.

Спілкувалась  Любов ЛЕВІНСЬКА.