Конкурс есе на таку тему ГО Молодіжний клуб "ТУР" у партнерстві з Асоціацією Розвитку Територій та магазином «Ерудит» оголосили серед школярів та молоді Городенківщини наприкінці минулого року. Ініціатор конкурсу Іван Вережак із творчими працівниками редакції визначили переможців. Восьмикласник зі школи №2 Максим Проноза та дев’ятикласниця Вербівцівського НВК Таїсія Дзебчук вразили стилем написання та оригінальністю, змістовно розкрили тему, тому розділили перше місце – їхні есе публікуємо на сторінках часопису. А ще вони отримають обіцяні призи із іншими переможцями: Надією Щиголь із 10-го класу Чернелицької школи та випускником школи №1 Ігорем Макуловичем. Дуже неординарною виявилася робота Надії Якубовської з Городенки. Це, власне, не есе, а малюнок, який, безумовно прикрасив як цю сторінку, так і весь конкурс, а сама авторка приєдналася до переможців.
Максим Проноза
Інтернет крок за кроком бере нас у полон
Чи трапляється тобі «скролити» на Facebook, коли ти перебуваєш у бібліотеці? Чи буває таке, що ти розглядаєш кожну сторінку у Snapchat посеред занять? Можливо, вам потрібна перерва від вашого нового, гладкого iPhone 7 і спроба вийти до кафе з друзями? Але ми не можемо залишити технологічні новинки вдома. Інтернет володіє нами, навіть якщо ми вважаємо, що це не так
Соціальні медіа відображають ваше ім'я, як тільки ви берете свій смартфон, щоб вирішити свої плани на вихідні. Перевірка Facebook або Snapchat для найцікавішої події у п'ятницю може допомогти завершити вечір. Можливо, ви пропустили «Греммі» і хочете прочитати про плітки, тож шукаєте свій шлях до Google. Незалежно від обставин, Інтернет закликає вас «проводити час із ним».
2018 рік виглядає як рік, у якому майже кожна людина використовує Інтернет тією чи іншою мірою. Бути в курсі подій на суботній вечір, створення сторінки на Linkedin aбo наступні новини про нові бутси якоїсь футбольної зірки допомагають людям пристрасно вподобати такі соціальні мережі, як Twitter, Snapchat, Instagram, Тumblr. Список може тривати вічно. "Інтернет став важливою частиною нашого життя і нашої культури, тому не бути он-лайн, значить не бути в темі", – каже професор психології університету Rider д-р Джон Сулер. Спробуйте не забувати, наскільки важливим є те, що використання Інтернету в повсякденному шкільному чи університетському житті тепер на кожному кроці. Наприклад, університет. Професори люблять користатися сучасним шляхом й використовують Інтернет, щоб призначити завдання, що вимагають від студентів, щоб вони витрачали години у ноутбуках, виконуючи різноманітні завдання. Від наукових праць до суперечок на форумах – Інтернет залишається невід’ємною частиною студентського життя. Інтернет у навчальних цілях вважається ефективним, але ефективність, здається, більше відволікає.
Ви коли-небудь відчували спокусу під час заняття на уроці біології довідатися, скільки лайків ви отримали на новій фотографії у профілі Facebook? Ви берете ваш телефон із рюкзака й моментально відволікаєтеся на нескінченні сповіщення на головному екрані? Кожен учень «грішить» цим.
Чи є діти рабами або винними у використанні Інтернету? "Я виріс в епоху Інтернету", – може сказати кожна людина, яка належить до першого покоління, коли виросте і стане залежною від Інтернету. "Я думаю, ми всі стали залежними від Інтернету. Якщо хтось думає інакше, скажіть, щоб вони вимкнули свої девайси хоча б на цілий день", – сказав д-р Сулер. На один повний день. Діти, ба навіть дорослі, мають проблеми, не маючи доступу до своїх гаджетів навіть на годину, особливо, коли спостерігають за своїми улюбленими шоу та ютуб-каналами. Можливо, ці повідомлення на iPhone і ноутбуках, які заохочують залежність, виступають винуватцем інтернет-залежності. Треба не забувати, що технологічні компанії хочуть, щоб ми були залежними, тому вони винайшли такі речі, як повідомлення, які продовжують тягнути нас назад у кіберпростір. Коли ваш телефон лежить на столі впродовж 90 хвилин, а повідомлення Snapchat продовжують з'являтися, їх важко ігнорувати.
Я думаю, що телефони та комп'ютери – це лише пристрої, але деякі люди розглядають їх як суб'єкт, який набагато важливіший, ніж це. Вони, на мій погляд, можуть вважатися не обов'язково за «рабів», але в певному сенсі залежними від своїх гаджетів, що в якийсь момент може зробити життя людини пеклом. Молодь вважає, що Інтернет захоплений нами, але скоріш за все це Інтернет крок за кроком бере нас у полон. Мусимо пам’ятати, що це ми володіємо Інтернетом, а не він нами.
Максим Проноза.
учень 8-А класу Городенківської ЗОШ №2.
Таїсія Дзебчук
Чому це зі мною сталося? Я геть загубила себе
За обіднім столом вона сиділа й насолоджувалася читанням книги. Як довго вона не брала жодної книжки до своїх рук, не переживала разом з героями нових романів їх злетів і падінь, не зустрічала сонячних ранків, не відчувала крапель дощу, не милувалась легким подихом вітру й ніжними сніжинками. І все це через нього.
Саме він став причиною її божевілля. Адже заради нього вона покинула все. Її життя тепер належало лише йому. Там що там життя? Всі почуття, думки, переживання вона ділила тільки з ним.
Вона побачила його в магазині і не змогла відірвати очей від його чарівності. Захоплено спостерігала за ним кілька хвилин. А потім підійшла й доторкнулася. Від дотику все її тіло оніміло, ніби стала загіпнотизована.
Минув тиждень, і він став її! Щастю не було меж. Він заволодів її розумом, серцем і душею! Вона сиділа, лежала, ходила і ні на мить не відривала погляду він нього. Сама не помітила, як із її життя повільно десь поділися друзі. Не звертала уваги на батьків. Навіть якщо хтось говорив, що її захоплення руйнує все навколо, вона не надавала цим словам значення. Адже поряд був він!
Так минали дні, місяці... І ось одного разу, глянувши на себе в дзеркало, вона не впізнала в собі тої веселої, чарівної, усміхненої дівчини. Перед нею була огидна потвора, котра дивилась прямо у вічі:
– Хіба це я? Ні, не може такого бути! Чому це зі мною сталося? Я геть загубила себе! Живу заради нього. Все моє життя – це він! Та хіба в цьому є щось погане? Я люблю його.
Друга половина її підсвідомості не вгамувалася і продовжувала саркастично повчати: Подивись! У що ти перетворила своє життя! Біля тебе немає нікого: ні друзів, ні батьків! Твоє життя перетворилося у якийсь притон: скрізь бруд, розкидані речі! Ти марнуєш на нього найцінніше, що маєш – свій час, свою молодість, своє життя! Чи вартує він цього?
– Але він належить мені! Я люблю його!
– Дурне дівчисько! А чи любить він тебе? Не замислювалась?
– Ні! Адже мені з ним добре!
– З ним ти втратила себе. Коли ти гуляла останній раз вулицею? Коли заглядала у вітрини магазинів? Коли бачила усмішки навколо себе? Коли дарувала свою усмішку тим, хто тебе любить?
– Я забула про це вже.
– Давай спробуємо щось змінити. Залиш його на одну годину вдома і вийди на вулицю, щоб побути на самоті з цим світом.
– Але я боюсь.
– Не бійся. Це ж так просто. Лишень вийди за поріг!
І от вона переступила поріг будинку. Легенькі сніжинки упали на її вії, на теплу долоню. І саме вони ніби розчарували "сплячу красуню". Все навколо вмить заграло яскравими вогнями. На обличчі незвично так виникла усмішка. Вона впевненим кроком йшла вулицею. Йшла вперше за стільки часу без нього, найголовнішого у її житті.
Вона усвідомила, що стала його заручницею! Ні, рабинею. Адже ніколи нічим не показувала свого супротиву проти такого життя. Але найголовніше, що вона сама так влаштувала своє життя.
– Привіт! – пролунало у неї перед носом.
– Привіт! – легко посміхнувшись, відповіла вона.
– Я запрошую тебе на ковзанку, – промовив білявий хлопчисько.
– О Боже, це ти! А ти змінився, Володю, зачіску змінив, змужнів. Я не бачила тебе, здається, цілу вічність.
– Я тебе також давно не бачив, з тих пір, як переїхав до іншого мікрорайону і змінив школу. Але я не почув відповіді.
– Так, звичайно.
Після двогодинного катання на ковзанах вона йшла щаслива додому, вперше не турбуючись за нього. За того, хто закинув її в обмеженому просторі, обмеженому світі, забирав увесь її час.
Коли вона прийшла додому, то навіть не звернула увагу на нього. Він продовжував лежати на столі, чорний, гарний, темний і тихий. Це був її планшет, котрий перетворив життя чарівної дівчинки у життя рабині, котрий підпорядкував її волю собі.
Таїсія ДЗЕБЧУК.
Учениця 9 класу Вербівцівського НВК.
