29-літній уродженець Стрільча, випускник школи №2, а нині – столичний генетик, кандидат наук Олексій Березовський розповідає «Краю» про свою роботу, а також ділиться роздумами про знаменні події Революції Гідності, яку відбув на Майдані в Києві від першого до останнього дня.
Хоч сам біолог, – ділиться Олексій, – але захистив кандидатську за спеціальністю "Генетика тварин у галузі сільського господарства". Вивчав гени, які впливають на якість молока великої рогатої худоби українських порід. Європейців наразі дуже цікавить дослідження аборигенних порід, які в нас давно колись були. Ця українська сіра порода на зовнішній вигляд – як класичні воли. Вони не дуже продуктивні щодо кількості надоїв, але несуть багато цінних генетичних поліморфізмів – стійкість до хворіб та дуже якісне молоко, яке містить більше жиру й білка.
– Ви були на Майдані. Розкажіть, будь ласка, свої враження.
– Це був мій другий Майдан, значно свідоміший. Перший, Помаранчевий 2004 року, зустрів у десятому класі. З однокласниками накупили помаранчевих стрічок і вийшли на городенківський Майдан. Це був великий патріотичний підйом. Але хоч люди і піднялися в районних та обласних центрах, треба розуміти, що тоді й після 2004 року ми ще не пройшли постколоніальну стадію. Суспільство ще не усвідомило, що відбувається з ним, і як далі жити. Сподівалися, що прийдуть нові лідери й принесуть позитивні зміни.
Тепер ми вже проходимо постколоніальну стадію активніше. Назва революції 2013-2014 років справді відповідає тому, що там відбувалося. Бо до того часу рідко можна було почути якійсь конкретні вимоги, лише загальне негативне ставлення до влади, яка тоді була проросійська й не вельми хотіла рухатися до Європи. Кипів Підприємницький майдан, який своєї мети так і не досягнув. Окрім того, творився самосуд, до прикладу, справа Запорожця. Влада з допомогою тітушок «відтискала» малий і середній бізнес, процвітав рекет, тиск відчували чимало бізнесменів, незадоволення наростало. В різних регіонах траплялися інциденти, які вказували на те, що виникають передумови до якогось «вибуху», а побиття студентів стало іскрою, від якої він і спалахнув. Особисто почав приходити на Майдан ще в той час, коли там було всього сто чи двісті студентів, і навіть ніхто й не вірив, що це може перерости в щось серйозне.
Чимало людей розчаровуються, що отримали не те, чого чекали. Але якби та влада залишилася, то було би значно гірше. Було би більше жертв, майданівцям, напевне, довелося б просуватися на західну Україну. А якби революції не сталося, не відреагували би на побиття студентів, то взагалі нам би повільно «прикручували гайки». Невідкрито, але помаленьку перетворили би нас на другу Білорусь, можливо, навіть би підписали якийсь військовий договір із Росією, Таможний союз. Сюди ввели би війська, як це в Білорусі, й фактично нас би анексували. А десь, починаючи із січня, коли конфлікт перейшов у серйозне протистояння, коли були вбиті й поранені, ситуація навіть могла стати такою, як на Балканах, де країна розділена. Можливо, тривали би збройні сутички на всій території, був би повний жах.
Врятували ситуацію активісти, які не відступили. Загалом 18-те лютого відстояли позиції 18-20-літні хлопці, які вірили до кінця. Коли почалася паніка, залишилося зовсім мало людей. Думали, що до ранку Майданові кінець. Тоді ці хлопці, не боячись БТРів, тисячної армії внутрішніх військ і "Беркуту", вистояли й не допустили того, що могло статися.
– Тим, хто каже, що через Майдан почалася війна, ваша відповідь як свідомого майданівця.
– Влада могла просто злити Майдан ще на самому початку, не використовуючи силові методи, як було в часи Підприємницького майдану. До прикладу, його могли очолити через своїх людей. Але виглядало це так, наче іноземні, ймовірно кремлівські, спецслужби хотіли подивитись, що з того буде. Чи люди справді піднімуться, чи просто промовчать, і вони перетворять нас на кремлівську колонію. На мою думку, коли почались активні протести, вони все ж не дуже цього очікували, й у паніці почали рвати країну на шматки – анексія Криму, сепаратисти на Сході...
Хоча судити про те все тепер важко, бо до цього часу багато чого не розкрито. Та, принаймні, із двох можливих варіантів ми скористалися кращим.
Думаю, що війна була неминучою ще з часів, коли ми здобули незалежність. Кремль готувався до цього й вона могла розпочатись у будь-який момент, тому звинувачувати Майдан – абсурдно.
– Як реагували ваші знайомі на ті події?
– На той час учився в аспірантурі. Молодь, при чому з різних регіонів, хотіла змін, бо їм не подобалась політика тієї влади. А от деякі старі кадри рухатися вперед не бажали. Вони звикли до "відкатаної" системи ще із совєцких часів і помаленьку котилися колією до пенсії. Вони й тепер нарікають, мовляв, до чого ж це призвело, у нас зарплати знизились, багатьох поскорочували, в плачевному стані знаходиться наука і так далі. Але треба розуміти, що наука і система, яка існує зараз, повинна нарешті змінитися, адаптуватися до європейських стандартів, до сучасного світу. Всі технології йдуть уперед, а в нашому інституті, до прикладу, практично не оновлювалося обладнання від початку 2000-х. Доводилося навіть реактиви купувати за свої гроші. Робота не ефективна, а багато старих науковців отримують цілу купу надбавок і не зацікавлені розвивати науку. От молоді науковці, які захищаються, хочуть розвитку, але часто не мають засобів. А тепер необхідно володіти й мовами програмування, щоб використовувати величезну інформаційну базу даних, постійно треба займатись самоосвітою.
– Не тільки науковці нарікають, що низькі зарплати й нема роботи. В нас занепадає село...
– Так, люди потрапляють у різні ситуації. Але як подивитись, куди витрачають гроші, якщо вдасться заробити… От поляки їздять за кордон і зароблене вкладають у бізнес на своїй землі. Вирощують полуниці, до прикладу, які українці їздять збирати. Наші тяжко працюють на поляків, приїжджають додому й усе вкладають у величезні монументи – кількаповерхові хати, паркани... Насправді є чим зайнятися, навіть ті ж полуниці у нас росли би не гірше. Лиш наші люди ще цього не усвідомили, чи не готові брати на себе відповідальність. А ще – є недовіра й до влади, багато хто розуміє, що йому держава не посприяє.
– Знаю, що любите подорожувати. Розкажіть, де вдалося побувати, й чи це дуже дорого?
– Бував у Голандії, Німеччині, Бельгії, Польщі. Відзначив, що біля європейських столиць немає «царських сіл», як під Києвом. На околицях міст, зазвичай, великі промзони, працюють заводи, розвивається економіка. А в нас вкладають в інше – в «золоті унітази».
Щодо вартості, то можна скласти маршрут так, що мандрівка вийде доступною. Завжди можна знайти знижки, особливо на автоперевезення. Тиждень-два за кордоном може обійтися дешевше, ніж на морі в Одесі. Залежно, що людей цікавить. Якщо подивитись архітектуру – недорого, а перекуштувати всю кухню – влетить у копійку.
– А про Городенку що можете сказати?
– Їздив містами різних регіонів нашої держави й можу сказати, що наше виглядає досить красиво. На фоні навіть деяких європейських містечок, Городенка – гарна й затишна. З дорогами ситуація не втішна, але такі в Україні скрізь. Наше місто досить активне. Коли не приїду – щось будується, з’являються нові торгівельні центри. Думаю, що перші враження в туристів приємні.
Оля КОВАЛІВ.
