Ця розмова з очільником невеликого сусіднього міста відбулася під час нещодавнього футзального турніру міських рад, але планувалася не сьогодні. Адже добрі чутки про недалекий від нас Чортків останніх років ширяться і в медіа, і з уст в уста. А кращим досвідом «Край» завше ділиться із задоволенням – раптом щось доброго приживеться чи зародиться і в нас? Варто зауважити, що розмова відбувалася між матчами (команда Чортківської міськради, як і пасувало, турнір виграла), тож мер, який захищає ворота ще й збірної міських рад, переводив дихання після чергового поєдинку, а все ж говорив цільно, послідовно й цікаво. «Неякісно виконані роботи будуть перероблені за кошти виконавця!» – лише один із принципів міського голови Чорткова Володимира Шматька. У цьому місті народжуваність, усупереч сучасним українським тенденціям, перевищила смертність. І це найкраща відповідь на питання розвитку міста. Ті, хто в Городенці багато каденцій голосували за «газду», відкриють у цьому інтерв’ю для себе не одну Америку. І може хоч на старості літ зрозуміють, що ж воно за диво таке – справжній газда. І скільки років Городенка втратила
– Пане Володимире, як Чортків шукає інвесторів?
– Ми «шумимо», що таке місто існує, даємо про себе знати. Найпершим нашим завданням, ще в 2015 році, коли ми здобули довіру людей, було, щоб про наше місто довідалися якнайбільше. Де б я не був – чи в Києві, чи в Брюсселі, чи в Польщі – скрізь ідеться про Чортків. Готуємо свої ділянки, документацію для запрошення якогось інвестора, пишемо цікаві проекти, співпрацюємо з міжнародними експертами. Голосно заявляючи на рівні країни про себе, ми привертаємо до міста увагу, далі про нас починають «гуглити», довідуючись ще більше про місто та його потенціал. Таким чином ми нині залучили німецького інвестора, маємо фабрики, а загалом Чортків має вже чотирьох іноземних інвесторів. Наразі ми створюємо великий індустріальний парк. До нас заходить великий інвестор із Китаю, який має збудувати завод на площі 50 гектарів, його вартість 770 мільйонів доларів.
– Чим же займатимуться китайці в Західній Україні?
– Спеціалізуватиметься завод на «роздробленні» кукурудзяного зерна на вісім складових: для медичних препаратів, харчових продуктів, олії та кормів для тварин. Але щоб китайці довідалися про Чортків, я мусів виступати на кількох міжнародних заходах, і такими кроками ми досягли бажаного.
– Мабуть, чимало подорожуєте.
– Ми не сидимо на місці, в місті в наш час треба бути сучасним і мобільним, комунікувати, їхати, стукати, досягати своєї мети. А якщо в тебе мета сісти в крісло мера, вкрасти гроші, збудувати маєтки, – значить у тебе така мета, живи собі з нею. Якщо ти християнин, ти просив у людей і тобі повірили, то мусиш виправдати їхню довіру. А не можеш – вступися. Цих цінностей я й намагаюся дотримуватися. Святих тут, як кажуть, нема, святі на небі, але якщо ти хочеш, доводь своїми вчинками. Бо піти перед пам’ятниками, особливо у передвиборчий період, на фоні якоїсь героїчної боротьби, казати, що я люблю Україну, рвати сорочку, а за тобою в житті нема нічого доброго – це є популізм. Від нього треба відійти, люди вже вміють відрізняти де зерно, а де полова. Відзвітуй, що ти зробив на посаді міського голови. Ти почув людей? Ти вийшов до людей? Ти щось «привів» у своє місто?
– Чи багато насправді можливостей у невеликого міста в нашій державі?
– Можна казати, що в країні нічого не змінюється, що в Києві всі гроші, але це не так. Сьогодні в тебе є всі можливості – створити громаду, отримати статус, отримати повноваження, встати і як керівник, голосно, відповісти за свої кроки. У Чорткові сьогодні маємо GIZ (GIZ діє в Україні за дорученням п`яти німецьких міністерств, Європейського Союзу (також урядів Великої Британії та Швейцарії –
авт.) і ще багато міжнародних проектів, через які ми заробляємо гроші, які вчать нас енергоефективності, економічного зростання тощо. Довіряють тому, хто вже щось зробив, а щоб щось зробити, треба з чогось почати.
– У Вашій команді, мабуть, не без «айтішників» та знавців іноземних мов.
– У мене в міській раді свої правила. Хто знає іноземні мови, той має доплату, ІТ-фахівці мають велику заробітну платню. Доплату має й той, хто їздить на велосипеді. Маємо багато проектів «смартсіті», свої власні ідеї, і хочемо громаду привчити до різних цікавих речей. Що в комунальній організації, що в міській раді – хто не палить, також має доплату. В місті створили реверсний фонд для тих, хто хоче утеплити своє помешкання. Даємо їм гроші з міського бюджету безвідсотково з умовою, що за рік кошти повернуться до бюджету. Також створили програму ОСББ на підтримку багатоквартирних будинків, допомагаємо тим, хто хоче. Радянський Союз – коли нам має мерія, адміністрація чи Порошенко щось зробити – має вмерти назавжди. Якщо не в голові, то з тим поколінням, яке хоче так жити.
– У Городенці громада дуже консервативна, а як у Чорткові?
– У нас така ж громада, як і у вашому місті, та відзначу, що сильно вплинула на процес зміни свідомості трудова іміграція. Із Чорткова, а в нас зареєстровано приблизно тридцять тисяч мешканців, близько тисячі людей в Америці, п’ятсот-шістсот у Лондоні. Це велика трудова діаспора, яка там заробляє гроші й присилає додому. Але крім грошей, вони вносять сюди частинку культури й розказують нам, як змінювати місто. Пишуть мені на Фейсбук, що в Чикаго ліпше дороги будують тощо, а я їм відповідаю: «Хлопці, вертайтеся й думайте, допомагайте». Розумію, що люди поїхали заробляти гроші, але не хочете допомагати, то хоч не плутайте реалії розвинених демократичних держав із реаліями України. Ми поборемо олігархів, вони не вічні. Це відбудеться, коли люди керуватимуться не емоціями і не 500 гривнями за голос, і не тим, що хтось красиво говорить, а просто почнуть думати. Це велике завдання, тому я завше казав, кажу й буду казати, що починається все з освіти. Якщо нас навчать сміття не викидати, зранку чистити зуби і ставитись до людей як до цінності, все це буде розвиватися. А нас навчив Радянський Союз, що люди мають працювати, а за них буде думати держава, так само роблять із нами й олігархи: «Ви йдіть голосуйте, а ми тут решту зробимо». Але завдяки Небесній Сотні ми зламали систему в країні, зрозуміли, що ми українці, нарешті відбувся злам свідомості. Далі треба починати працювати, будувати, не тікати, не вірити популістам тощо.
– Як боретеся з порушниками в місті?
– У нас функціонує муніципальна поліція, наразі вона складається з чотирьох працівників, їхнє завдання тримати в місті порядок. Вони мають право штрафувати навіть за незаконні забудови, а ще тих, хто паркується неправильно, викидає сміття в непризначеному для цього місці тощо. Це, звісно, непросто, тут присутній великий людський фактор, та дисципліна понад усе. Муніципальна поліція їздить на навчання. Нещодавно, наприклад, переймали досвід в Івано-Франківську, Львові – як у них працюють паркувальники, хто цим займається.
– Мер, який карає, непопулярний?
– Це довгий шлях, але ми його почали. Будь-яка дисципліна очевидно б’є по рейтингу мера, але мер – не новорічна ялинка. Він не має всім подобатися, це керівник, який має свої завдання і принципи.
Спілкувалися
Ігор ТЕРЛЕЦЬКИЙ та
Любов ЛЕВІНСЬКА.
