7 жовтня 2024
Володимир Шматько:  Мер – не новорічна ялинка

Володимир Шматько: Мер – не новорічна ялинка



Ця розмова з очільником невеликого сусід­нього міста відбулася під час нещодавнього футзального турніру міських рад, але планува­лася не сьогодні. Адже добрі чутки про неда­ле­кий від нас Чортків останніх років ширяться і в медіа, і з уст в уста. А кращим досвідом «Край» завше ділиться із задоволенням – раптом щось доброго приживеться чи заро­дить­ся і в нас? Варто зауважити, що розмова відбувалася між матчами (команда Чортківсь­кої міськради, як і пасувало, турнір виграла), тож мер, який захищає ворота ще й збірної міських рад, переводив дихання після чер­гово­го поєдинку, а все ж говорив цільно, послідовно й цікаво. «Неякісно виконані роботи будуть перероблені за кошти виконав­ця!» – лише один із принципів міського голови Чорткова Володимира Шматька. У цьому місті народжуваність, усупереч сучасним українсь­ким тенденціям, перевищила смертність. І це найкраща відповідь на питання розвитку міста. Ті, хто в Городенці багато каденцій голосували за «газду», відкриють у цьому інтерв’ю для себе не одну Америку. І може хоч на старості літ зрозуміють, що ж воно за диво таке – справжній газда. І скільки років Городенка втратила

– Пане Володимире, як Чортків шукає ін­весторів?

– Ми «шумимо», що таке місто існує, даємо про себе знати. Найпер­шим нашим завданням, ще в 2015 році, коли ми здобули довіру людей, було, щоб про наше місто довідалися якнайбільше. Де б я не був – чи в Києві, чи в Брюсселі, чи в Поль­щі – скрізь ідеться про Чортків. Готуємо свої ділянки, документацію для запрошення якогось інвестора, пишемо цікаві проекти, співпрацюємо з міжнародними експер­тами. Голосно заявляючи на рівні країни про себе, ми привертаємо до міста увагу, далі про нас почи­нають «гуглити», дові­дую­чись ще більше про місто та його потенціал. Таким чином ми нині залучили німецького ін­вес­тора, маємо фабрики, а загалом Чортків  має вже чотирьох іноземних інвесторів. Наразі ми створюємо великий інду­стріальний парк. До нас заходить великий інвестор із Китаю, який має збу­дувати завод на площі 50 гектарів, його вартість 770 мільйонів доларів.

– Чим же займати­муться китайці в Захід­ній Україні?

– Спеціалізувати­меть­ся завод на «роздроб­ленні» кукурудзяного зерна на вісім складових: для медичних препаратів, харчових продуктів, олії та кормів для тварин. Але щоб китайці довідалися про Чортків, я мусів вис­ту­пати на кількох міжна­родних заходах, і такими кроками ми досягли ба­жаного.

– Мабуть, чимало подорожуєте.

– Ми не сидимо на місці, в місті в наш час треба бути сучасним і мобільним, комунікувати, їхати, стукати, досягати своєї мети. А якщо в тебе мета сісти в крісло мера, вкрасти гроші, збудувати маєтки, – значить у тебе така мета, живи собі з нею. Якщо ти христия­нин, ти просив у людей і тобі повірили, то мусиш виправдати їхню довіру. А не можеш – вступися. Цих цінностей я й нама­гаюся дотримуватися. Святих тут, як кажуть, нема, святі на небі, але якщо ти хочеш, доводь своїми вчинками. Бо піти перед пам’ятниками, особ­ливо у передвибор­чий період, на фоні якоїсь героїчної боротьби, ка­зати, що я люблю Україну, рвати сорочку, а за тобою в житті нема нічого доб­рого – це є популізм. Від нього треба відійти, люди вже вміють відрізняти де зерно, а де полова. Від­звітуй, що ти зробив на посаді міського голо­ви. Ти почув людей? Ти вий­шов до людей? Ти щось «привів» у своє місто?

– Чи багато насправ­ді можливостей у не­великого міста в нашій державі?

– Можна казати, що в країні нічого не зміню­ється, що в Києві всі гроші, але це не так. Сьогодні в тебе є всі можливості – створити громаду, отримати статус, отримати повноваження, встати і як керівник, го­лосно, відповісти за свої кроки. У Чорткові сьо­годні маємо GIZ (GIZ діє в Україні за дорученням п`яти німецьких мініс­терств, Європейського Союзу (також урядів Ве­ликої Британії та Швей­царії – авт.) і ще багато міжнародних про­ектів, через які ми зароб­ляємо гроші, які вчать нас енер­го­ефективності, еко­но­мічного зростання то­що. Довіряють тому, хто вже щось зробив, а щоб щось зробити, треба з чогось почати.

– У Вашій команді, мабуть, не без «ай­тіш­ників» та знавців іно­земних мов.

– У мене в міській раді свої правила. Хто знає іноземні мови, той має доплату, ІТ-фахівці мають велику заробітну платню. Доплату має й той, хто їздить на велосипеді. Має­мо багато проектів «смарт­­сіті», свої власні ідеї, і хочемо громаду привчити до різних ціка­вих речей. Що в кому­наль­ній організації, що в міській раді – хто не палить, також має до­плату. В місті створили реверсний фонд для тих, хто хоче утеплити своє помешкання. Даємо їм гроші з міського бюджету безвідсотково з умовою, що за рік кошти повер­нуться до бюджету. Та­кож створили програму ОСББ на підтримку ба­га­то­квар­тирних будинків, допо­магаємо тим, хто хоче. Радянський Союз – коли нам має мерія, ад­міні­ст­рація чи Поро­шен­ко щось зробити – має вмерти назавжди. Якщо не в голові, то з тим поко­лінням, яке хоче так жити.

Володимир Шматько:  Мер – не новорічна ялинка– У Городенці грома­да дуже консерва­тив­на, а як у Чорткові?

– У нас така ж гро­мада, як і у вашому місті, та відзначу, що сильно вплинула на процес зміни свідомості трудова імігра­ція. Із Чорткова, а в нас зареєстровано приблизно тридцять тисяч мешкан­ців, близько тисячі людей в Америці, п’ятсот-шіст­сот у Лондоні. Це велика трудова діаспора, яка там заробляє гроші й приси­лає додому. Але крім грошей, вони вносять сюди частинку культури й розказують нам, як змі­ню­вати місто. Пишуть мені на Фейсбук, що в Чикаго ліпше дороги бу­дують тощо, а я їм від­повідаю: «Хлопці, вер­тайтеся й думайте, до­помагайте». Розумію, що люди поїхали заробляти гроші, але не хочете допо­магати, то хоч не плутайте реалії розвинених демо­кра­тичних держав із реа­ліями України. Ми по­боремо олігархів, вони не вічні. Це відбудеться, коли люди керуватимуться не емоціями і не 500 грив­нями за голос, і не тим, що хтось красиво гово­рить, а просто поч­нуть думати. Це велике зав­дання, тому я завше ка­зав, кажу й буду казати, що починається все з освіти. Якщо нас навчать сміття не викидати, зран­ку чистити зуби і стави­тись до людей як до цін­ності, все це буде розвива­тися. А нас навчив Радян­ський Союз, що люди мають працювати, а за них буде думати держава, так само роблять із нами й олігархи: «Ви йдіть голо­суйте, а ми тут решту зробимо». Але завдяки Небесній Сотні ми зла­мали систему в країні, зрозуміли, що ми україн­ці, нарешті відбувся злам свідомості. Далі треба починати працювати, бу­ду­вати, не тікати, не вірити популістам тощо.

– Як боретеся з по­руш­никами в місті?

– У нас функціонує муніципальна поліція, наразі вона складається з чотирьох працівників, їхнє завдання тримати в місті порядок. Вони мають пра­во штрафувати навіть за незаконні забудови, а ще тих, хто паркується не­правильно, викидає сміття в непризначеному для цього місці тощо. Це, звісно, непросто, тут при­сутній великий людський фактор, та дис­ципліна понад усе. Муні­ципальна поліція їздить на нав­чання. Нещодавно, на­приклад, переймали дос­від в Івано-Фран­ківську, Львові – як у них пра­цюють паркувальники, хто цим займається.

– Мер, який карає, непопулярний?

– Це довгий шлях, але ми його почали. Будь-яка дисципліна очевидно б’є по рейтингу мера, але мер – не новорічна ялин­ка. Він не має всім по­добатися, це керівник, який має свої завдання і принципи.

Спілкувалися Ігор ТЕРЛЕЦЬКИЙ та Любов ЛЕВІНСЬКА.

 

 
Ігор Терлецький}
Автор

Ігор Терлецький